557
КНДР підірвала частину доріг, що ведуть до Південної Кореї. А ще, начебто, відправляє своїх найманців до РФ для війни проти України. Китай розпочав масштабні навчання, в ході яких відпрацьовує морську блокаду Тайваню. Цьому передували спільні військові навчання з РФ, а все це відбувається на тлі підготовки до саміту БРІКС. Кремль завдає ударів по іноземним суднам зі збіжжям в українських портах, що було “червоною лінією” для Заходу.
Це новини лише за останні дні. Насправді чи не всі диктатори та автократи світу цієї осені “втратили береги” та роблять все, що їм заманеться. Це стосується і Африки, і Латинської Америки, і навіть Європи (подивіться хоча б на чергові заяви угорців по Україні).
І виною всьому є вибори у США.
А точніше – передчасна “пенсія” Джо Байдена, який остаточно перестав грати роль “світового поліцейського”. Оскільки “помічник шерифа” Харріс зараз глибоко занурена у передвиборчу кампанію, то “на господарстві”, виходить, нікого й не залишилося.
Тому світ і йде “по нахилу” – всі автократи відчули “вольницю” й почали з новою силою тестувати “червоні лінії”, які видавалися за такі за часів більш впевненого у собі Байдена. Світ зараз котиться за інерцією, доки Штати граються у “пацифізм”, що трактується диктаторами як слабкість. До чого у минулому призвела слабкість Ліги націй та “вмиротворення” Гітлера, ми всі добре пам’ятаємо.
І одним з ключових індикаторів слабкості Заходу є рівень підтримки Штатами своїх союзників, зокрема і України. Так свого часу за слабкість був сприйнятий вихід американців з Афганістану, на тлі зменшення контингенту у Сирії та Іраку. Безпосередньо перед повномасштабним нападом Росії на Україну у 2022 році такими індикаторами стали відмова реально (а не демонстративно) озброїти ЗСУ та постійні спроби домовитися з Путіним.
Зараз, на жаль, замість потужної відповіді (якою міг би стати дозвіл ЗСУ на удари високоточними ракетами по території РФ або передача далекобійних ракет “повітря-повітря” для F-16 у “товарних кількостях”), ми бачимо “самоусунення” США від усіх важливих подій.
Невже у Білому домі цього не розуміють? Звісно, розуміють. Але вони бояться давати зайві козирі своїм політичним опонентам-ізоляціоністам, які їх завзято критикують саме за допомогу іншим країнам (всім країнам, окрім Ізраїлю – але за допомогу Ізраїлю їх критикують вже “ліві”).
А оскільки вони бояться реагувати, то всі це бачать.
Через що “пожеж” для американців стає все більше. Втім, “гасити” їх буде вже наступна адміністрація, що, схоже, містера Байдена цілком влаштовує. Але є дуже велика ймовірність того, що відтягнути всі важливі рішення до початку наступного року, коли у крісло “лідера вільного світу” сяде або Харріс, або Трамп після інаугурації, навряд чи вийде. У цьому й полягає сутність “пожеж” – якщо їх вчасно не загасити, вони дуже швидко поширюються.
Чи означає це, що все погано, і у жовтні й листопаді нам взагалі не варто читати новини, бо все буде проти нас? Не зовсім. Адже якщо “світовий поліцейський” у передвиборчій “відпустці”, то більше свободи дій отримують не лише диктатори, а взагалі всі – просто авторитарні лідери швидше й агресивніше себе поводять.
І ми бачимо, що новий очільник НАТО Марк Рютте нарощує свою активність, що вкрай вигідно Україні. Звісно, він хоч і генеральний, але все одно секретар – тобто лише оформлює позиції країн-членів блоку. Тим не менш, це дуже гарний показник “ролі особистості у історії”, адже нідерландський політик робить те, що раніше здавалося неможливим – знову перетворює НАТО з політичного на військовий союз.
Яким альянс колись і був, але “забув” про це у “тихі” 2000-ні роки.
Урсула вон дер Ляйен та проукраїнська євробюрократія теж не покладають рук у пошуках шляхів обходження блокування того ж автократа Орбана. Плюс національні уряди дружніх до нас країн все активніше допомагають нам напряму, в обхід формату “Рамштайну”, який цілком залежить від таких “деескалаторів” як Олаф Шольц та Джо Байден.
А український ВПК, тим часом, розширюється. Результати ми вже бачимо на російських нафтобазах, складах “Шахедів” та базах ГРАУ. Завдяки цьому частково вдається обходити обмеження на удари по РФ американською чи німецькою далекобійною “високоточкою”. Справа рухається, власний ресурс у нашого ВПК нарощується. Що дуже важливо у довгостроковій перспективі.
Більше того, ми самі повинні активніше користуватися цим “часом можливостей”, доки у США триває період “міжвладдя”. Бо подекуди краще просити вибачення, ніж дозволу. Російські нафтові термінали, наприклад, дуже напрошуються на відповідь за удари РФ по нашій портовій інфраструктурі та іноземних суднах зі збіжжям. Як і інша критична російська інфраструктура.
Хто б не прийшов до влади у Білому домі, нам все одно доведеться домовлятися з ними заново. Питання лише у тому, скільки часу ми втратимо до того, як західні партнери погодять все те, що ми можемо зробити вже зараз. У координації з нашими більш відповідальними партнерами ми повинні використати цей період американського “міжцарства” максимально собі на користь, а не лише спостерігати як це роблять автократи по всьому світу.
Історія полюбляє зухвалих. І нас є близько двох місяців, щоб себе проявити.
Андрій Попов
