158
Ця планета майстерно заховала свої скарби під шаром непримітного графіту.
Нове моделювання показало, що на Меркурії вуглець міг перетворитися на шар алмазів у кілька кілометрів, який знаходиться під корою планети, пише IFLScience.
За словами вчених, Меркурій міг би світити в нічному небі Землі дуже яскраво, бо перебуває максимально близько до Сонця. Але його світність становить лише 9%. Згідно з даними космічного апарату MESSENGER, таке відбувається тому, що більша частина поверхні планети покрита великою кількістю графіту.
Як виявилося, на Меркурії міститься вуглецю приблизно в 100 разів більше, ніж на Землі, і цього цілком достатньо, щоб затемнити цілу планету.
Такий вміст графіту вказав ученим на те, що вуглець був присутній на планеті й під час її формування, а не був принесений на Меркурій з астероїдами.
Вчений з Китайського центру передових досліджень науки та технологій високого тиску Юнцзян Сюй намагається з’ясувати, що сталося з усім цим вуглецем, коли Меркурій розділився на ядро і кору з початкового розпеченого «супу».
Сюй припускає, що спочатку на Меркурії було ще більше вуглецю. Але на самому початку формування планети, коли її поверхня складалася з океану магми, такі гази як вуглекислий газ і метан випарувалися.
«Велика кількість графіту в корі Меркурія вказує на те, що планета була в насиченій вуглецевій фазі під час формування ядра і кристалізації магматичного океану», — каже Сюй.
Але з одного вуглецю не вийдуть алмази, для їх створення також потрібен чималий тиск. Водночас Меркурій є найменшою планетою Сонячної системи з низькою гравітацією. Тому довгий час вважалося, що тиск у стародавньому магматичному океані та мантії Меркурія був недостатнім для створення алмазів. Вчені вважали, що вуглець просто залишився плавати на поверхні стародавнього океану у формі графіту.
Але нові моделі гравітаційного поля Меркурія ставлять під сумнів такі твердження. Автори дослідження піддали зразки елементів, які могли бути на Меркурії в період його формування, впливу 7 гігапаскалів за температури майже 2000°C.
Вчені вважають, що в міру формування твердого внутрішнього ядра Меркурія вуглець був витіснений назовні. Під час саме цього процесу на планеті міг сформувати шар алмазів завтовшки в кілька кілометрів.
Високі температури могли випалити верхні частини шару вуглецю до графіту. Невідомо, скільки було втрачено вуглецю під час цього процесу, але дослідники вважають, що більша частина алмазів могла б зберегтися між ядром Меркурія і його силікатною мантією. Провідність цього алмазного шару могла сприяти створенню магнітного поля Меркурія.
