Гороскоп на пятницу 17 сентября 2021

Хорватії теж 30. Як країна здобула незалежність, виграла війну та вступила в ЄС і НАТО (ФОТО)

29.08.2021   10:46    1489

20 травня 1991 року. Київ. Франьо Туджман — президент Хорватії, на той момент ще югославської республіки, — щойно закінчив перемовини з головою Верховної Ради УРСР Леонідом Кравчуком про військовий альянс з Україною і чекає в одному з кабінетів на важливий телефонний дзвінок з батьківщини.


Він бере слухавку. Співрозмовник повідомляє йому результати референдуму, який мав визначити долю Хорватії. 93,2% підтримують незалежність.


Обличчя Туджмана осяює радість: перший крок зроблений.

Попереду війна, втрата і повернення територій, політичне протистояння, ізоляція, але врешті — становлення сучасної Хорватії, члена НАТО та ЄС.

Від Югославії до Туджмана

У середньовіччі Хорватія деякий час вже була незалежною державою, але потім сторіччями хорватські землі належали Угорщині та Австро-Угорській імперії. Остання зникла у вирі Першої світової війни, натомість утворилося Королівство сербів, хорватів та словенців, з 1929 року відоме як Югославія.

Цієї країною керувала сербська династія, а уряд здебільшого відстоював інтереси сербських еліт. Сподівання хорватів на рівноправ’я та автономію розтанули після вбивства хорватського лідера Степана Радича 1928 року, натомість росла ворожнеча сербів та хорватів, яку роздмухували політики з обох сторін.

Роздерта чварами Югославія впала 1941 року під бомбардуваннями армій Гітлера та Муссоліні. Вони погодилися на створення Незалежної Держави Хорватія (НДХ) під проводом партії націоналістів-усташів Анте Павеліча.

НДХ отримала більшість територій сучасних Хорватії та Боснії і Герцеговини, водночас Павелич погодився віддати міста Спліт та Дубровник Муссоліні.

Ясеноваць

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,«Кам’яна квітка» — югославський монумент сотням тисяч вбитих та закатованих в’язнів концтабору Ясеноваць

На отриманих землях лідери НДХ організували вбивство сотень тисяч сербів, десятків тисяч євреїв та ромів. Найбільші жахи відбувалися у концтаборі Ясеноваць. За даними меморіального музею Ясеноваць, ідентифіковані 83 145 людей, які загинули у цьому місці: майже 48 тисяч сербів, 16 тисяч ромів, 13 тисяч євреїв, 4 200 хорватів і навіть 64 українці. 20 тисяч загиблих були дітьми.

Анте Павелич

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Незалежна держава Хорватія Анте Павелича проводила етнічні чистки та масові вбивства сербів. Чимало хорватів були її супротивниками і навпаки підтримували партизан Йосипа Тіто

Лідер комуністів Тіто

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Лідер комуністів Йосип Тіто (у центрі), теж хорват, та його багатонаціональна партизанська армія швидко стала основним ворогом держави Анте Павелича

Жорстокість Павелича та його соратників посилила югославських комуністів на чолі з Йосипом Брозом Тіто, етнічним хорватом, який хотів перебудувати Югославію на засадах рівноправності народів і здобув підтримку і Сталіна, і Черчилля.

1945 року югославські партизани звільнили країну від залишків військ Третього Рейху та Анте Павелича. У новій Югославії, яка була соціалістичною диктатурою під проводом Тіто, національне питання вирішили федералізацією — хорвати та інші найбільші народи отримали власні республіки. Тих, кого підозрювали в націоналізмі, — репресували.

Уже 1967 року почалася так звана «Хорватська весна». Тоді низка хорватських письменників підтримали «Декларацію про назву та статус хорватської літературної мови», в якій наголошувалося на її самобутності та необхідності мати власну назву. У той час мови та діалекти, якими розмовляли серби, хорвати, босняки та чорногорці, називали сербськохорватською.

Рух цей тривав чотири роки. Його підживлювали також економічні проблеми Хорватії та домінування сербів у політичних структурах, армії та поліції. Ці вимоги підтримала частина хорватських комуністів. Проти них почалися репресії.

Хорватський курорт Ровінь

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Серед причин невдоволення учасників «Хорватської весни» була і необхідність віддавати значну частину хорватських доходів від туризму на розвиток слаборозвинених регіонів Югославії. Курорт Ровінь, 1967

Одним із засуджених був Франьо Туджман — комуніст та колишній партизан-соратник Тіто, генерал-майор, який пішов з армії в історичні дослідження. 1972 року його засудили до двох років ув’язнення за «підривну діяльність».

«Тіто не був великосербом або великохорватом, він бачив, скільки крові та суперечок було під час війни, тому боровся з міжнаціональною ворожнечею. І коли завдали удар по хорватських націонал-комуністах, невдовзі завдали удару і по сербських націоналістах», — каже експерт Аналітичного центру балканських досліджень Анатолій Демещук.

Після «Хорватської весни» настав період політичного затишшя, натомість зросли економічні проблеми. Борг перед МВФ стрімко зростав, як і безробіття.

Йосіп Броз Тіто

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Йосип Броз Тіто проводив репресії проти націоналістів у всіх югославських республіках, вважаючи їх загрозою для Югославії

Після смерті Тіто у 1980 році у Хорватії та Словенії, які були найбільш економічно розвинутими у складі Югославії, посилилися прагнення до фінансової самостійності.

«Керівництво країни намагалося розподілити доходи на ті речі, які чимало хорватів та словенців вважали зайвими: оборона, закупівля техніки, підтримка слаборозвинених регіонів та республік на кшталт Косова, Македонії та Боснії», — пояснює доцент Інституту міжнародних відносин, балканіст Максим Каменецький.

туристи на Хварі

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Туристи на хорватському острові Хвар, 1984 рік. Югославія була раєм для туристів із Західної Європи

Після смерті Тіто не знайшлося людини, яка мала б авторитет, щоб стати його наступником, тож керували країною колективно. Керівниками по черзі щороку ставали представники республік або автономних регіонів.

«Тіто був сильним елементом, який об’єднував югославські народи та республіки. Після того, як він помер, було зрозуміло, що немає сили, яка б тримала ці нації та республіки разом», — каже хорватський історик, професор Загребського університету Хрвоє Класіч.

Спліт, 1985 рік

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,У 1980-х економічна ситуація в Югославії суттєво погіршилася. Хорватія була раєм для туристів, але дедалі більше хорватів їхали працювати за кордон через високе безробіття. Спліт, 1985 рік

«У середині 80-х різниця у рівні життя між Словенією та Косовом була приблизно як між Британією та країнами Північної Африки. Місцеві економісти та політики казали, що Хорватія більше віддає у центральний бюджет, ніж отримує з нього», — додає Каменецький.

Він вважає, що тригером розпаду Югославії став лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич, який з 1987 року виголошував запальні розмови на захист сербів та сербської історичної спадщини.

Мілошевич

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич став голосом сербського націоналізму

«Це було вперше, коли націоналіст став лідером в одній з югославських республік. Він прагнув стати рятівником сербів, які жили в Хорватії, Боснії, Косові та Чорногорії. Слободан Мілошевич та націоналісти в Сербії спровокували національний рух у Хорватії, а сербсько-хорватські відносини відіграли ключову роль в розпаді Югославії», — вважає Хрвоє Класіч.

В інтерв’ю Сербській службі BBC останній президент Югославії і колишній президент Хорватії Стіпе Месіч висловився про роль Мілошевича у розв’язанні війн в Югославії так:

«Основна причина війни полягає в тому, що Мілошевич хотів створити Велику Сербію, але як великий актор він дурив світ, що насправді бореться за Югославію. Він знав, що світ сентиментальний щодо Югославії, заслуг Тіто та перемоги у Другій світовій війні».

Франьо Туджман

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Франьо Туджман на пресконференції у квітні 1990 року

У цих умовах у червні 1989 року низка хорватських дисидентів, репресованих за часів «Хорватської весни» комуністів та представників інтелігенції сформувала «Хорватську демократичну співдружність» на чолі з Франьо Туджманом.

Платформа ХДС була правою за поглядами і прагнула суверенітету Хорватії в рамках Югославської конфедерації або повної самостійності.

«Франьо Туджман у середині 1980-х поїхав до США та Канади і розпочав дискусію з антикомуністичною діаспорою. Ці люди погоджувалися, що має бути якийсь пошук згоди між хорватськими правими та лівими. Тож він був кращим кандидатом, щоб вибудувати довіру між дітьми усташів та дітьми партизанів. Його (комуніста) ув’язнення за націоналізм дало йому багато козирів», — каже історик Хрвоє Класіч.

Навесні 1990 року у Хорватії відбулися перші демократичні вибори, на яких ХДС отримала більшість у парламенті.

«Хорватська діаспора вклалася в ХДС фінансово, допомогла організаційно і кадрово. Це були і колишні усташі, і югославські економічні мігранти. На це наклалася і підтримка Туджмана з боку населення», — вважає Максим Каменецький.

«Революція колод»

Згідно з переписом населення 1991 року, 78,1% мешканців Хорватії складали хорвати, 12,2% (582 тисячі людей) — серби, 0,9% — босняки-мусульмани. 2,2% мешканців назвали себе югославами.

Перемога ХДС на виборах 1990 року викликала негативну реакцію сербів у Хорватії, які переважно проживали у районах на кордоні з Боснією та Сербією.

«Зіграв роль травматичний досвід Другої світової. Тоді усташі збирали сербів на площах та в церквах і підступно вбивали. 1991 року, коли хорвати почали міняти символи і робити націоналістичні промови, у багатьох сербів було відчуття déjà vu, і вони вирішили діяти на випередження», — пояснює Анатолій Демещук.

Это интересно:  Семеро захисників України отримали нові квартири (ФОТО)
Бійці Хорватської національної гвардії
Підпис до фото,У травні 1991 року у Хорватії створили Національну гвардію, яка була воєнізованим підрозділом МВС і не підпорядковувалася Белграду

Нове хорватське керівництво бачило потенційну небезпеку в сербах, які працювали в держустановах та поліції.

«Ще 1990 року почалися погрози і витискання з роботи, почали виганяти з вищих поліцейських посад сербів. Декомунізація у Хорватії пройшла під грифом звільнення від сербського домінування», — каже Анатолій Демещук.

У серпні 1990 року сербські політики провели невизнаний референдум про автономію районів з сербським населенням. Щоб протидіяти хорватській поліції, яка хотіла зірвати голосування, вони перекривали дороги колодами, тож ці події назвали «Революцією колод».

Після цього хорватський парламент ухвалив нову Конституцію з формулюванням, що Хорватія є «державою хорватської нації та національних меншин, які проживають у Хорватії». Це ще більше не сподобалося лідерам сербів, які не погоджувалися зі статусом нацменшини.

Туджман, Горбачорв та Мілошевич

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,У 1991 році радянське керівництво намагалося домогтися примирення між Туджманом (ліворуч) та Мілошевичем (праворуч)

Керівництво Хорватії готувалося до війни і нелегально купувало зброю, а Франьо Туджман шукав союзників. Не тільки на Заході, але й в Радянському Союзі, на який намагався спертися і Мілошевич.

20 травня 1991 року балканіст Максим Каменецький був перекладачем Франьо Туджмана на його зустрічі з Леонідом Кравчуком і бачив реакцію хорватського лідера на результати референдуму за незалежність Хорватії.

«Я спостерігав за Туджманом, бо він перебував у сусідній кімнаті, а двері між двома приміщеннями були відчинені. Тоді йому сказали, що проголосували за незалежну Хорватію. Він був надзвичайно щасливий та натхненний», — розповідає експерт.

На сайті Верховної Ради є комюніке того візиту Туджмана до України. Одна з тем до нього не потрапила.

«У Туджмана була ідея за допомогою України організувати групу центральноєвропейських держав, які разом торуватимуть шлях до європейської інтеграції, ідея, що українці і хорвати разом могли б стати локомотивом змін в регіоні. Він запитував Кравчука, чи може Україна розглядати питання зовнішньополітичної єдності з іншими країнами», — розповідає Максим Каменецький.

«Окрім того, його як військового дуже цікавили питання співробітництва у цій сфері, щоб скласти силовий блок», — згадує він.

Втім, українське керівництво жило в інших реаліях.

«Ще існував Радянський Союз. У Кравчука, якого цікавили прагматичні речі, навіть в думках не було тоді ідей, що ми кудись підемо самостійно. Була ж ідея, що СРСР трансформується у щось гарне та добре».

Блок-пост

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Блок-пост хорватської поліції неподалік від Загреба влітку 1991 року

«Вітчизняна війна«

25 червня 1991 року Хорватія та Словенія оголосили незалежність.

У Словенії спалахнули короткотривалі бої між словенською поліцією та Югославською народною армією (ЮНА), у Хорватії між створеною при МВС Національною гвардією та ЮНА.

Керівництво Югославії вирішило заплющити очі на незалежність Словенії, але до кінця боротися за Хорватію.

Хорватські військові у вересні 1991 року
Підпис до фото,Хорватські нацгвардійці у бою, вересень 1991 року

Війна за незалежність Хорватії, яку традиційно називають Вітчизняною війною, стала ключовою подією, яка сформувала країну.

«Свою незалежність хорвати отримали внаслідок війни, Україні її навпаки подарували», — вважає Максим Каменецький.

війна

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Похорон хорватських бійців у вересні 1991 року

Хорватський історик, професор Загребського університету Твртко Яковіна розповів, що тоді був консенсус майже всіх хорватів, адже люди боялись сербського націоналізму і Мілошевича, який недооцінив бажання хорватів битися до кінця.

Оборона Осієка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Хорватські бійці на вулицях Осієка

Головним противником Хорватії на початку війни була Югославська народна армія. Вона ще мала інтернаціональний характер, але військові словенці, хорвати, босняки, албанці та македонці масово йшли з неї.

«Армія опинилася під загрозою зникнення і шукала спонсора. Вони дійсно спиралися на найсильнішу республіку — Сербію, але вони втратили компонент Югославії», — зазначив в інтерв’ю Сербській службі ВВС останній президент Югославії Стіпе Месіч.

Танки

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Танки ЮНА їдуть по хорватських полях кукурудзи влітку 1991 року

Хорватії довелося з нуля створювати армію. В її складі об’єдналися як колишні комуністи, які складали ядро офіцерського складу, так і добровольці та представники діаспори.

«Туджман вважав себе людиною, покликаною історією примирити нащадків партизанів та усташів заради створення незалежної Хорватії. Він загравав і з людьми з усташської еміграції, і з кадровиками з Югославської народної армії», — пояснює Анатолій Демещук.

Похорон

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Похорон хорватського поліцейського, вбитого в місті Ердут у липні 1991 року

У листопаді 1991 року місцеву Національну гвардію почали перетворювати на регулярну армію.

Війна у Хорватії після проголошення незалежності розпочалася з блокад казарм ЮНА.

У серпні почалася кривава облога югославською армією Вуковара — міста поблизу кордону з Сербією, яке для хорватів тепер є символом боротьби за незалежність, а у жовтні — облога та бомбардування Дубровника.

Вуковар

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Так виглядав Вуковар після трьох місяців боїв між хорватськими військовими та ЮНА

Вуковар

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Після перемоги ЮНА у боях за Вуковар місцева хорватська родина залишає місто. 21 листопада 1991 року

Конфлікт супроводжувався військовими злочинами та етнічними чистками з обох сторін.

У грудні 1991 року контрольовані сербськими повстанцями території утворили республіку Сербська Країна, а з січня 1992 року почало діяти перемир’я між сторонами конфлікту. До регіону ввели миротворців.

Після цього основний фокус змістився до Боснії, де війна спалахнула навесні 1992 року між прихильниками незалежності, яку підтримувала більшість місцевих босняків та хорватів, та прихильниками збереження у складі Югославії — сербами.

Спочатку у цій війні існував союз між хорватами та босняками, але прихильники Туджмана у Боснії мріяли про приєднання земель, населених хорватами, до Хорватії. Між хорватами та мусульманами у Боснії розпочалася війна, яка призвела, зокрема, до знищення історичного центру Мостара.

Зруйнований Мостар

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Зруйнований внаслідок боїв між військовими боснійських хорватів та боснійською армією історичний центр Мостара, червень 1994 року

Довго ходили чутки, що Слободан Мілошевич та Франьо Туджман домовилися про розподіл Боснії.

В інтерв’ю Сербській службі ВВС Стіпе Месіч, який деякий час був соратником Туджмана, а потім перейшов в опозицію, заявив, що домовленості існували.

Після проголошення незалежності Хорватія кілька місяців намагалася отримати міжнародне визнання.

«Туджман пояснював західним країнам, що Хорватія — це Захід, оборонці християнства, католики, називав її центральноєвропейською країною, а не балканською», — каже Анатолій Демещук.

Першою Хорватію визнала Ісландія у грудні 1991 року, а ключові країни ЄС та США зробили це у січні 1992 року.

Найбільшу дипломатичну підтримку надавали Німеччина, Австрія та Ватикан. Для США Хорватія вийшла на перший план як партнер лише у 1994-1995 роках.

«Клінтон від самого початку зробив ставку на підтримку мусульман у Боснії, бо не хотів появи нової Палестини в центрі Європи. Він ледь не силою змусив Туджмана з Ізетбеговичем погодитися на мир 1994 року і створення Мусульмансько-хорватської федерації у Боснії. А потім США допомогли Хорватії 1995 року відновити цілісність, щоб вона допомогла вирішити конфлікт у Боснії», — каже Анатолій Демещук.

Туджман та Єльцин

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Хорватія, порушуючи ембарго ООН, накопичувала зброю.

«Росія у 90-і роки посилала хорватам літаки зі зброєю. У 1995 році Туджман був на параді перемоги у Москві і йому дали орден. У розмовах з росіянами він себе позиціював як антифашист та переможець війни. І він відкрито заявляв, що треба дружити з Росією», — розповідає Анатолій Демещук.

Як повідомляє видання Vecernji, росіяни йшли на порушення ембарго ООН, аби заробити, а в НАТО закривали на це очі. Російські пілоти у небі над Хорватією раптово помічали технічну несправність і просили дозволу на посадку в хорватському аеропорту, де хорватські військові приймали цінний вантаж.

Загалом з 1992 по 1997 роки до Хорватії прилетіли 160 рейсів з проданою російською зброєю. Саме таким чином Хорватія отримала 21 винищувач МіГ-21, 11 бойових гелікоптерів Мі-24, боєприпаси, ракети та бомби для авіації, сотні протитанкових гранатометів «Фагот».

Это интересно:  На Харьковщине проходит операция «Граница-2021» (фото)

1995 року Хорватія отримала від Росії зенітно-ракетні комплекси С-300, які могли знищувати літак на висоті від 20 метрів до 27 км і на відстані 200 км. Досі сперечаються, чи планували їх використати, але це був фактор стримування Сербії.

І це попри напоказ союзницькі стосунки Росії та Белграда.

діти

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Діти бавляться у напівзруйнованому передмісті Карловацу — Турань

«Буря» і зникнення Сербської Країни

Розв’язка у протистоянні з Сербською Країною настала 1995 року.

У 1994-1995 роках представники ЄС, США та Росії розробили план щодо розв’язання конфлікту між Хорватією та Сербською Країною Z4 — «Загреб чотири». Він передбачав надання значній частині Сербської Країни автономії, хоча інша частина мала повернутися під контроль хорватської влади. Але лідери Сербської Країни відмовилися його розглядати.

«План Z4, який підтримали західні країни, надавав величезні права сербам — свою валюту та автономію, наприклад. По суті, це була федералізація. Серби його відкинули, і це відкрило шлях для хорватської операції», — розповідає Твртко Яковіна.

Українська балканістка, керівниця проєкту «Балканський оглядач» Наталія Іщенко вважає, що певною мірою цей план нагадував мінські домовленості.

«Досі тривають суперечки, чому серби відмовилися. Мені здається, що вони бачили, що Сербська Країна не залишиться в тих кордонах, в яких вона є, а зменшиться. І, по друге, їхньою політичною метою була не автономія, а створення Великої Сербії», — зазначає балканістка.

Провал Z4 спонукав Хорватію вирішити ситуацію військовим шляхом.

На той момент Сербська Країна складалася з трьох основних територій, відірваних одна від одної — Кнінської країни та Західної Славонії на кордоні з Боснією та Східної Славонії на кордоні з Сербією.

Спершу у травні 1995 року під час операції «Блискавка» хорватські військові відбили в Сербської Країни невеликий район Західної Славонії. Далі настала черга основної частини Сербської Країни з її столицею Кніном.

Хорватський солдат

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Хорватський солдат спостерігає за двома сербськими жінками у містечку Пакрац, Західна Славонія, 6 травня 1995 року

Хорватська армія, яка за рахунок мобілізації зросла зі 100 до 250 тисяч людей, провела 4-7 серпня операцію «Буря» в основній частині Сербської Країни. Хорватські війська під командуванням генерал-майора Анте Готовіни (його прізвище ще не раз фігуруватиме у хорватській історії), взяли столицю Країни Кнін. Югославія Слободана Мілошевича не прийшла на допомогу.

Втрати хорватської армії становили понад 170 загиблих та кілька сотень важкопоранених. В армії Сербської Країни загинули від 560 дло 740 бійців. Кількість жертв серед сербського цивільного населення оцінюється у понад 200 людей хорватською стороною, у понад 1200 — сербською.

Петріня

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Хорватський військовий перевіряє будинок у місті Петріня, 8 серпня 1995 року

біженці

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Колона біженців з Сербської Країни перетинає кордон Боснії та Сербії

Приблизно 200 тисяч сербів втекли з Хорватії до Боснії. З одного боку наказ про евакуацію віддав президент Сербської Країни Мілан Мартіч, з іншого боку — вони побоювалися військових злочинів.

«Супротивником була більш цілеспрямована, краще озброєна хорватська армія. — пояснює Твртко Яковіна легкість розгрому Країни. — До того ж Сербська Країна — це були найменш розвинуті частини Хорватії, найбідніші, попри допомогу Белграда та боснійських сербів».

«До 1995 року хорватські серби були практично повністю деморалізовані, а хорвати створили сильну армію», — вважає Максим Каменецький.

Серби-біженці

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Серби-біженці пілся розгрому Сербської Країни

Інша доля чекала хорватське Придунав’я (Східна Славонія, Бараня та Срем) — останню частину Сербської Країни на кордоні Хорватії з Сербією з населенням майже 200 тисяч людей.

Місцеві політики-серби після розгрому Країни погодилися на мирну реінтеграцію.

«Я думаю мирна реінтеграція Східної Славонії та Срема — одне з найбільших досягнень ООН. На жаль, про це мало говорять, хоча в історії не було багато таких успішних кейсів реінтеграції без війни», — каже Твртко Яковіна.

На думку Наталії Іщенко, головний результат мирної реінтеграції цього регіону — збереження тисяч життів.

«Багато людей залишилася живими. Проте люди, які керували мирною реінтеграцію, розповідали, що їм було неймовірно важко. Важко було йти на компроміс з людьми, які вбивали їхніх друзів та родичів. Але їм довелося».

У січні 1998 року ці території повернулися під повний контроль Хорватії.

Ізоляція

Війна для Хорватії завершилася.

військові

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Хорватські військові повернулися у Загреб після операції «Буря»

У грудні 1995 року припинилася війна і в сусідній Боснії.

Дейтонська угода, яку підписали під тиском Заходу Туджман, Мілошевич та лідер босняків-мусульман Ізетбегович, поклала край надіям прихильників «Великої Хорватії» на приєднання населених хорватами регіонів Боснії до Хорватії.

Угода передбачала існування Мусульмансько-хорватської федерації в складі Боснії і Герцеговини. На відміну від боснійських сербів, боснійські хорвати не отримали права на створення власної республіки.

Чимало хорватів вирішили, що настав час зосередитися на внутрішніх проблемах.

Країна суттєво відстала за рівнем життя від сусідньої Словенії. Дедалі більше питань виникало до приватизації, проведеної під час війни.

Дейтонські угоди

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Підписання Туджманом, Мілошевичем та лідером боснійських мусульман Алією Ізетбеговичем Дейтонських угод завершило війну у Боснії

Західні країни буди невдоволені слабкими та авторитарними політичними інститутами Хорватії, ситуацією з правами людини, перепонами на шляху повернення сербських біженців, стагнацією ринкової економіки.

«У Туджмані західний істеблішмент вбачав хижака, який все одно хоче відкусити шматок Боснії», — каже Анатолій Демещук.

Окрім того, Хорватія відмовлялася співпрацювати з міжнародним трибуналом у справах колишньої Югославії щодо військових злочинів, скоєних під час Вітчизняної війни.

Хоча хорватські суди судили усташів, які керували концтабором Ясеноваць під час Другої світової війни. Дінко Шакіча, який шкодував, що не зміг стратити більше сербів, засудили на 20 років за вбивство 2000 в’язнів.

Дінко Шакіч

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Керівник концтабору Ясеноваць Дінко Шакіч був засуджений саме за Туджмана

Опозиція критикувала Туджмана за тиск на ЗМІ та використання державного телебачення в інтересах правлячої партії. 1996 року президент кілька разів відмовлявся затвердити мера Загреба, обраного від опозиції.

«Репутація Туджмана під час війни була значно вищою, ніж під кінець 90-х. Він виграв війну проти югославської армії і сербів, які повстали. Після війни багато людей зрозуміли, що немає демократії, порушуються права людини, свобода ЗМІ», — зазначає Хрвоє Класіч.

У листопаді 1996 року десятки тисяч мешканців Загребу вийшли на захист «Радіо 101», яке хотіла закрити влада. Туджман звільнив міністра внутрішніх справ, вважав винним у тому, що не розігнав демонстрантів.

1997 року Туджман використав ореол переможця війни й за допомогою домінування на телебаченні переміг на президентських виборах з 61% голосів.

Але це була остання його перемога. Здоров’я хорватського лідера погіршувалося, а в його оточенні відбувалися конфлікти. Помірковане крило виступало за поступки Заходу, аби отримати запрошення до ЄС та НАТО.

До політичного протистояння та міжнародної ізоляції додалися економічні проблеми — світова криза 1998 року вдарила по Хорватії, 14 банків зазнали краху.

«Хорватія була ізольована, де-факто стала вигнанцем у Європі. Ми втратили дорогоцінні роки на шляху євроінтеграції», — каже хорватський історик Твртко Яковіна.

Після тривалої боротьби з раком у листопаді 1999 року Франьо Туджман передав свої повноваження спікеру парламенту на час шпиталізації, а 10 грудня помер у лікарні.

Могила Туджмана

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Могила Франьо Туджмана на кладовищі Мірогой, де ховають видатних хорватів

Як повідомляє Washington Post, експосол США у Хорватії Пітер Гелбрейт після смерті хорватського лідера заявив: «Туджман зміг здійснити свою першу мрію — створити незалежну Хорватію. Дорогу до реалізації його другої мрії — інтеграції Хорватії в Європу відкриє його смерть. Він сам став перепоною на цьому шляху».

Гелбрейт зазначав, що хорвати пам’ятатимуть Туджмана за «історичне досягнення» у побудові цілісної та вільної Хорватії, але також за «майже расистський світогляд», який призвів до втечі сотень тисяч сербів.

Это интересно:  Принца Гаррі та Меган Маркл висміяли через невдалу обкладинку для журналу Time. Фото

Повернення до Європи

У січні 2000 року на парламентських виборах перемогла опозиція. Лідер соціал-демократів Івіца Рачан очолив новий уряд, в якому не було ХДС.

На президентських виборах у лютому президентом обрали колишнього соратника Туджмана Стіпе Месіча, який залишив ХДС через політичні розбіжності з президентом у 1994 році.

Месіч, який був очільником уряду Хорватії та спікером Сабору на початку 1990-х, полонив хорватів своєю прямолінійністю і переконливістю. Маючи імідж одного з фундаторів хорватської незалежності, він сконцентрувався на вступі Хорватії в ЄС та НАТО.

Стіпе Месіч

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

«У 2000 році всі напрямки політики змінилися. Було дуже багато високих гостей на інавгурації президента Месіча, зокрема, держсекретар США Мадлен Олбрайт», — каже Твртко Яковіна.

Месіч, який критикував Туджмана за авторитаризм, наступ на ЗМІ та провальну економічну політику, суттєво скоротив повноваження президента. У державному апараті перестала домінувати одна партія. Він також шукав примирення з сусідніми Сербією та Боснією.

У 2005 році його переобрали на другий термін.

Що ж до інтеграції в ЄС та НАТО, консенсус хорватів вже був не таким однозначним, як у боротьбі за незалежність у 1990-х.

Буш у Хорватії

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,США за адміністрації Буша-молодшого (2001-2009) активно підтримували інтеграцію Хорватії до НАТО

У 2007 році опитування показало, що лише 52% хорватів підтримують вступ країни до НАТО, 25% проти. Питання вступу на референдум не виносили, у 2009 році країна стала членом альянсу.

Лише у 2005 році почалися перемовини про вступ Хорватії до ЄС, які тривали до червня 2011 року.

У 2012 році 66,7% підтримали вступ до ЄС на референдумі, 33,3% проголосували проти. Явка становила лише 43%.

У червні 2013 року країна стала членом ЄС.

Референдум за членство в ЄС

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Дві третини хорватів у січні 2012 року підтримали членство Хорватії у ЄС

У фінансовому плані вступ до ЄС виявився надзвичайно вдалим кроком. Згідно з Угодою про партнерство між Єврокомісією та Хорватією, з 2014 по 2020 роки країні виділили зі структурних та інвестиційних фондів ЄС 10,7 млрд євро.

За 2013-2019 роки країна внесла до бюджету ЄС 2,6 млрд євро, а отримала звідти 4,5 млрд.

Ветерани та трибунал

На шляху до ЄС однією з ключових проблем було розслідування військових злочинів 90-х, чому не сприяв Туджман.

Ветерани, на думку Хрвоє Класіча, стали впливовою силою.

«Під час війни чимало робочих місць зникли, чимало військових не могли знайти роботу або ж їм нікуди було повертатися. Держава надала їм пенсії. Дехто виходив на пенсію у 26-27 років, вони отримували гроші і не нічого не робили. Влада їх використовувала як машину для голосування за правлячу партію», — розповідає він.

З роками політичний вплив ветеранів зменшився, а пенсії не дали багатьом можливість подолати бідність.

протест

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Протест хорватських ветеранів проти затримання ветеранів за звинуваченнями у військових злочинах проти сербського населення

Увагу всього світу викликали процеси над хорватськими військовими, яких Міжнародний трибунал підозрював у вчиненні злочинів під час Вітчизняної війни.

У вересні 2000 року, коли Хорватія почала співпрацювати з трибуналом, 12 хорватських генералів, з них 5 у відставці, написали відкритого листа до хорватів з засудженням криміналізації Війни за незалежність та ставлення до ветеранів.

Президент Стіпе Месіч звільнив 7 генералів-підписантів, які ще перебували на військовій службі.

«Ті, хто думав, що тут можна здійснити переворот за допомогою памфлетів, помилилися», — зазначив він.

У 2005 році початок перемовин про вступ Хорватії до ЄС відклали. Вважалося, що Хорватія не доклала достатньо зусиль для затримання генерала Анте Готовіни.

протест проти затримання Анте Готовіни

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Протест проти затримання Анте Готовіни у Спліті, грудень 2005 року

Трьох командувачів операції «Буря» — Івана Чермака, Анте Готовіну та Младена Маркача — затримали у наступні роки. Це викликало масові протести. Чермака виправдали, а Готовіну та Маркача спочатку засудили на 24 та 18 років ув’язнення, але в листопаді 2012 року апеляційна палата трибуналу виправдала їх.

Готовіну та Маркача зустрічали на батьківщині як героїв, а в Сербії почали ще голосніше говорити про антисербський характер трибуналу.

У 2015 році міжнародний трибунал з Югославії відхилив взаємні звинувачення Хорватії та Сербії. Хорватські — щодо здійснення геноциду хорватів Сербською Країною, і сербські щодо геноциду сербів під час хорватської операції «Буря».

Українська дослідниця військових злочинів, експертка Аналітичного центру балканських досліджень Катерина Шимкевич зазначає, що хорватське суспільство переважно не хоче говорити про воєнні злочини, на відміну від активістів.

«Активісти та правозахисники почали утворювати ініціативи, які ставили за мету збирати докази, вже тоді говорили, що злочини скоюють усі сторони. Наразі у Хорватії діють потужні науково-дослідні центри, які займаються питаннями воєнних злочинів. Вони намагаються дослідити злочини 90-х років», — каже вона.

хорватські газети

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,«Герої, а не злочинці» — з такими заголовками вийшли хорватські ЗМІ 17 листопада 2012 року після виправдання Анте Готовіни та Младена Маркача

сербські газети

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,«Немає правди для сербів» та «Це злочин» — реакціясербської преси на звільнення Готовіни

Проте молодь, за її словами, дивиться на ці злочини однобоко і бачить лише свої страждання, а всіх інших не рахують і не сприймають. Ветерани ж доносять свою версію правди, яка полягає в тому, що вони захищали батьківщину, а воєнних злочинів не було.

А що з правами сербів?

Згідно з переписом 2011 року, в Хорватії проживало 186 тисяч сербів, які становили 4,4% населення. Тобто на 395 тисяч менше, ніж було 1991 року, коли вони становили понад 12% населення.

Хрвоє Класіч каже, що навіть для тих сербів, які не підтримували Сербську Країну, 90-і роки були складними.

«Це був не найкращий час, щоб бути хорватським сербом в Загребі, Спліті чи Осієку. Чимало людей змінили свої імена, бо по них можна було зрозуміти, чи є людина сербом або хорватом. Люди припинили ходити в православні церкви. Вони стали невидимими, не хотіли виглядати інакше, ніж інші громадяни Хорватії», — розповідає історик.

Ситуація і зараз не безхмарна.

«Я думаю, що для багатьох хорватських сербів досі складно казати, що вони серби і православні. Це не насильницька асиміляція, це скоріше самоасиміляція, їм просто так легше жити», — каже Класіч.

Зараз представник Незалежної демократичної сербської партії, яка має трьох депутатів у парламенті, є міністром у хорватському уряді. 2020-го року хорватське керівництво — президент Зоран Міланович та міністри — вперше взяли участь у заходах пам’яті вбитих цивільних сербів. Тоді ж місцеві сербські лідери взяли участь у вшануванні хорватських жертв війни.

захід

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Вшанування вбитих сербів у селах Плавно та Груборі, серпень 2020 року

30 років

Якою бачать сучасну Хорватію хорвати? Чим пишаються і чим занепокоєні?

Хрвоє Класіч каже, що найбільші досягнення Хорватії за 30 років — це здобуття незалежності та реально функціонуюча демократія.

«Стандарти в освіті, свободі ЗМІ, судовій владі стають вищими», — додає історик. І наголошує, що рівність перед законом не є порожнім звуком — міністри та голова уряду за правопорушення потрапляли до в’язниці.

Іво Санадер

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Ув’язнення експрем’єра Іво Санадера за корупцію для багатьох хорватів було свідченням того, що судова система працює

Як у випадку з прем’єром Хорватії у 2003-2009 роках від «Хорватської демократичної співдружності» Іво Санадером.

Але корупція та брак прозорості лишаються значною проблемою.

Окрім того, в Хорватії зберігається великий політичний розкол у суспільстві — між націоналістичним та ліберальним таборами.

Тривають дискусії щодо історії, оцінки постатей Туджмана та Тіто, історії Югославії.

прихильники

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Зібрання прихильників Тіто в його рідному селі, травень 2018 року

Хрвоє Крстіч зазначає, що є люди похилого віку, які вважають, що за Югославії був добрий час.

«Він був добрий чи вони просто були молодими?» — розмірковує він. Тоді були безкоштовні медицина, освіта та житло, менше агресії та націоналізму, але люди боялись висловлювати свою думку.

«Тіто для одних — передова постать політики у ХХ сторіччі, в регіоні чи світі, для інших — лідер партизанів-комуністів, винний у низці злочинів, відсутності демократії та кривавому розпаді Югославії», — додає він.

Монумент Тіто

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Монумент Йосипу Тіто у його рідному селі Кумровец на 40-і роковини його смерті, травень 2020 року

Інтеграція до ЄС зайняла набагато більше часу, ніж очікували хорвати. І тут вже дехто вбачає провину Туджмана.

«Дехто пам’ятає про Туджмана лише добре, дехто лише погане. Я думаю, що він викликає змішані почуття. ХДС намагалася збудувати культ його особистості як «батька нації» та «засновника Хорватії». Це не найкращий шлях, щоб думати про минуле», — каже історик Хрвоє Класіч.

Монумент Франьо Туджману

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Монумент Франьо Туджману у Вуковарі

Дедалі більше значення для хорватів мають економічні проблеми.

Адже за доходами на душу населення Хорватія посідає передостаннє місце в ЄС — гірша ситуація лише в Болгарії. Принаймні частині хорватів це не додає оптимізму, адже мрією було жити не гірше, ніж у сусідній Словенії.

Ще одна важлива проблема — демографічна. За 30 років незалежності населення країни скоротилося з 4,7 млн до 4 млн, з них на понад 500 тисяч вже після війни.

Протест проти корупції

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Протест проти корупції у центрі Загребу

Багато хорватів мігрує у пошуках кращої роботи за кордон. Велика хорватська діаспора вже давно існує в США, Канаді, Німеччині та Австрії.

Соціальна нерівність підсилює ці процеси.

«Відчуття нерівності, того, що не можна отримати нормальної роботи, виштовхує людей з країни. Є нерівність у нерозвинених частинах країни, де без членства в правлячій партії нічого не можеш досягнути. І є молодь, яка вже не хоче чекати», — пояснює Твртко Яковіна.

Збірна Хорватії з футболу

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,Збірна Хорватії з футболу на Чемпіонаті світу 1998 року у Франції стала бронзовим призером

хорватські футболісти

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Підпис до фото,2018 року хорватські футболісти стали срібними призерами чемпіонату світу

Втім, є інший бік Хорватії, який доводить, що разом хорвати вміють битися за перемогу і досягати успіху.

Неодноразово світ зі здивуванням слідкував, як збірні Хорватії з командних видів спорту — футболу, баскетболу, гандболу, водного поло — виграють або здобувають срібні чи бронзові медалі на світових чемпіонатах.

«Просто тут живе багато талановитих людей», — пояснює цей феномен Твртко Яковіна.

bbc.com












Adblock
detector