У Тернополі презентували єдину в Україні книгу про «дітей ворогів народу» (Фото) - Новости Ю

У Тернополі презентували єдину в Україні книгу про «дітей ворогів народу» (Фото)

27.10.2021   10:09    752


7days-ua.com

Ведуча під час презентації й авторка статей у книзі Галина Сіра.

У Тернополі 16 жовтня презентували першу й поки єдину книга в Україні, яка стосується доль саме тих, кого кремлівські верховоди назвали «дітьми ворогів народу» — «Репресоване дитинство».



Марія Мацук і Петро Голик.

Як зізнавалися самі її герої, книга написана кров’ю їхньої душі й серця. Це — зібрані розповіді-спогади дітей, батьки яких були репресовані сталінським режимом, про страшні події тих тоталітарних часів, що страшним катком пройшлися по долях багатьох українських родин.

Відтворення подій того часу: репресованих із дітьми перевозили у товарних вагонах у нелюдських умовах із знущаннями й приниженням.

 — Книга «Репресоване дитинство» — видання, яке породило саме життя, — каже відома тернопільська журналістка, авторка відтворених розповідей Галина Сіра, — У назві цього видання сконцентровані роки і долі, скалічені, а часто й перекреслені бездушністю тоталітарних часів. Лише гортаючи сторінки, вчитуючись, а головне – задумуючись над надрукованими рядками, кожен може серцем і душею відчути глибину трагедії народу, який у боротьбі за власну історичну ідентифікацію, яка просто неможлива без Волі та Незалежності, без самостійної Української держави, поклав на жертовний олтар національно-визвольної боротьби життя кращих своїх синів і дочок. Ті, що залишалися живими, були змушені терпіти переслідування, жити в далеких чужих краях, у засланні. А разом з ними мук зазнавали їхні маленькі діти.

Окрім авторки Галини Сірої, упорядники цього видання — Марія Мацук та Петро Голик.

— Ми взялися відтворити на папері колективні спогади про це покоління, аби залишити нащадкам чи, може, й сучасникам фундамент для глибоких наукових досліджень, — каже Марія Мацук. — Штрихи до історії створення, становлення та боротьби за українську державність ГО «Правозахисна організація дітей, репресованих тоталітарним режимом», яка на початку 90-х років минулого століття була започаткована як Товариство дітей політв’язнів і репресованих, не претендують на повноту інформації, глибокий аналіз суспільно-політичних процесів на стику двох тисячоліть, але водночас створюють мапу конкретних точок для історичного пошуку.

«Репресоване дитинство» – видання, яке будить думку. Принаймні цього прагнули автори, починаючи роботу над книгою ще в далекому 2014-му.

— Були численні зустрічі з багатьма героями оповідей, тривалі діалоги: слово за словом і привідкривалася Правда — гірка, сповнена болю, страждань, мук і завше осяяна променями надії, що йшли із серця, — пригадує Галина Сіра. — Так народжувалася книга про тих, кого малолітніми, часто ще немовлятами кинули за грати чи тих, кому довелося народитися в неволі.

Колишні діти-жертви тоталітаризму занотовують у спогадах тернисте пережите, з болем згадуючи: «Мені приставили до скроні пістолет, вночі нам з братом підпалили постіль, щоб сказали, де батько…»; «під час допиту мами трирічну мене виставили на мороз»;

«У тюрмі ми ходили по колу з руками за спиною, бо «імєнєм Украінской Совєтской Соціалістіческой Республікі ребьонок арестован вместе с родителями»; «мене викрали рідні з вагона, а знайомі ховали у закутках»; «у нашій сім’ї вивозили п’ятеро дітей і нам, голодним, принесли на дорогу їжу, то ці нелюди відштовхнули ногою кошик з харчами»;

«перший тиждень не випускали з вагонів. Мені було шість років. Нарвало коліно і я плакала вдень і вночі. Зупинились, кругом сніг, ми полізли під вагон, раптом поїзд рушив, мама встигла вихопити мене, а скільки людей там залишилося…»; «давали смердючу рибу і не давали пити»;

«батько помер на уранових копальнях»; «я бачила, як вмирали наші люди від голоду»; «в школі мене побили як бандерівця і ніхто не захистив»; «мене не прийняли в інститут»; «мене звільнили з роботи»…

Як розповіла заступниця голови ГО «Правозахисна організація дітей, репресованих тоталітарним режимом» Оксана Дзіндзяк, точної цифри репресованих, вивезених з рідної землі для каторжної праці на лісоповалах, у вугільних, слюдяних, уранових копальнях, мабуть, не знає ніхто. Свого часу тільки на Тернопіллі спробу створити облік зробив Петро Голик — понад 2,5 тисячі людей – і це лише невеличка частинка. Повнота дослідження — справа майбутнього. Дай Боже, щоб недалекого.

На фото: під час презентації книги «Репресоване дитинство».











Adblock
detector