1184
Уявіть собі вантажівки, що везуть сировину для «зелених» батарей, а разом із нею — достатньо прихованого урану, щоб живити ядерний реактор десятиліттями або зробити сотні боєголовок. Саме таку картину змалювало нове дослідження ядерних інженерів з Університету Вісконсин–Медісон та Принстонського університету, про яке розповідає Newswise Science News.
Що відомо коротко
- Дослідники виявили, що з Демократичної Республіки Конго за останні 20 років було вивезено 2 000–5 000 тонн природного урану у складі кобальтової сировини.
- Менше ніж 10% цього урану, за оцінками, було офіційно задекларовано та взято під міжнародні гарантії МАГАТЕ.
- Такий обсяг урану міг би дати матеріал для приблизно 600–1 500 ядерних боєзарядів або живити стандартний реактор на легкій воді протягом 10–25 років.
- Основна частина кобальтових поставок з ураном прямувала до Китаю, де зосереджено близько 95% світових кобальтових рафінерій.
- Ще 1 000–4 000 тонн урану, за оцінками, потрапили у відвали та відходи видобутку, створюючи екологічні й медичні ризики для шахтарів і місцевих громад.
Як уран «чіпляється» до кобальту
Кобальтовий пояс ДР Конго — головне у світі джерело кобальту, металу, без якого не працювали б сучасні літій-іонні акумулятори для електромобілів та електроніки. Але в цій руді є «пасажир без квитка» — уран.
Мінерали, з яких у Конго добувають кобальт, мають особливу хімічну будову. Вони працюють як губка, до якої «прилипає» не лише кобальт, а й інші елементи, зокрема уран. Коли компанії видобувають руду заради кобальту, уран іде в комплекті — наче бонус, про який офіційно ніхто не говорить.
Перший автор роботи, дослідник Райан Манзук (Ryan Manzuk), пояснює це просто: у багатьох гірничих галузях, коли шукають один елемент, разом із ним неминуче витягують і супутні. У Конго це особливо помітно, бо кобальтові родовища часто розташовані поруч із колишніми урановими шахтами. Тож уран буквально «їде зайцем» у кобальтовій руді.
Як вчені порахували «невидимий» уран
Команда використала кілька незалежних джерел даних, щоб оцінити масштаби проблеми. Вони поєднали загальнонаціональні геологічні та геохімічні карти, торговельні записи окремих шахт і хімічну модель переробки кобальту.
Спочатку дослідники оцінили, скільки урану в середньому міститься в кобальтових рудах різних родовищ. Потім зіставили це з обсягами видобутку та експорту кобальтового гідроксиду з 2000 по 2024 роки. Так вони отримали оцінку: 2 000–5 000 метричних тонн природного урану було вивезено за кордон, попри те, що офіційно ДР Конго вже десятиліттями не повідомляє про видобуток урану.
Співавтор дослідження Себастьєн Філіпп (Sébastien Philippe), фахівець з ядерної безпеки та доцент ядерної інженерії в Університеті Вісконсин–Медісон, наголошує: менше ніж десята частина цього урану, судячи з відкритих даних, була задекларована та потрапила під міжнародні гарантії.
Більшість кобальтових партій із прихованим ураном прямували до Китаю, де з концентрату кобальтового гідроксиду отримують чистий метал. На цьому етапі уран доводиться вилучати, і він перетворюється на окремий, дуже цінний побічний продукт.
Чому це проблема для ядерної безпеки та довкілля
Уран сам по собі не є зброєю, але це ключова сировина для виробництва збройового плутонію або високозбагаченого урану. Коли такий матеріал не фігурує в офіційній статистиці, його кінцеве призначення ніхто не контролює.
Філіпп підкреслює: оскільки цей уран не задекларований як видобутий і експортований, на нього не поширюються обмеження щодо використання. Він може опинитися як у цивільній ядерній енергетиці, так і в військових програмах — і ніхто не поставить запитання, звідки він взявся, бо «на папері» його просто не існує.
Окрема частина проблеми — відходи. Дослідники оцінюють, що ще 1 000–4 000 тонн урану залишилися у хвостосховищах і відвалах у хімічно рухливих формах. Це означає, що уран може потрапляти у воду, ґрунт і повітря, створюючи ризики для здоров’я шахтарів та людей, які живуть поруч із шахтами.
Тут парадокс ще гостріший: видобуток кобальту часто подається як частина «зеленої» енергетичної революції, але на місці він може залишати радіоактивну спадщину для місцевих громад.
Що пропонують зробити вчені
Себастьєн Філіпп і Райан Манзук вважають, що їхні результати вказують на нагальну потребу змінити підхід до обліку й контролю за видобутком урану в ДР Конго.
Серед першочергових кроків вони називають:
- проведення масштабного національного аудиту гірничої галузі в ДР Конго;
- запровадження систематичних вимірювань вмісту урану в партіях кобальтового гідроксиду перед експортом;
- радіаційний моніторинг працівників шахт і навколишніх громад;
- створення нових правил відокремлення урану від кобальтового ланцюга постачання та контролю за цим процесом.
На думку дослідників, у довгостроковій перспективі запобігти «витоку» урану можна, лише якщо переробляти кобальт до металевого стану безпосередньо в ДР Конго. Тоді уран вилучали б і обліковували всередині країни, а не за кордоном.
Проєкт поєднав науковий аналіз та розслідувальну журналістику: Філіпп і Манзук співпрацювали з журналістами Lighthouse Reports та Financial Times. Дослідження підтримали гранти від Carnegie Corporation of New York та Центру досліджень політики в енергетиці та довкіллі Принстонського університету.
FAQ
Це вже доведений факт чи лише попередня оцінка?
Робота базується на поєднанні геологічних даних, торговельної статистики та хімічного моделювання, тож це обґрунтована наукова оцінка. Водночас автори оперують діапазонами значень і не стверджують, що знають точну кількість тонн урану — це саме оцінка, а не інвентаризація кожної партії.
Чому МАГАТЕ та уряди не бачили ці обсяги раніше?
Уран не видобували як окремий продукт, він ішов «у комплекті» з кобальтом, який офіційно не вважається ядерним матеріалом. Тому ланцюг постачання кобальту не потрапляв у фокус ядерного обліку, а супутній уран залишався поза увагою.
Чи означає це, що уран уже потрапив у військові програми?
Дослідження не відстежує кінцеве використання конкретних партій урану, а лише показує, що великі обсяги матеріалу не були задекларовані. Автори наголошують на потенційному ризику: коли матеріал не обліковується, немає й гарантій, що він використовується виключно в мирних цілях.
Як це може вплинути на «зелену» енергетику та ринок батарей?
Робота ставить незручне запитання: наскільки «чистими» є ланцюги постачання для технологій енергопереходу. Якщо кобальт для батарей пов’язаний із прихованими ядерними та радіаційними ризиками, це може стимулювати вимоги до прозорості, сертифікації та локальної переробки сировини.
Історія з «невидимим» ураном у кобальтовій руді показує, що навіть матеріали для зеленої енергетики можуть приховувати ядерний вимір — і змушує по-новому подивитися на те, як ми рахуємо, контролюємо й оцінюємо ризики в глобальних ланцюгах постачання корисних копалин.
У кобальтовій руді з Конго знайшли тисячі тонн «невидимого» урану з’явилася спочатку на Цікавості.
