1298
Розумніший вибір часу може стати одним із ключів до ефективнішого лікування раку. Нове дослідження припускає, що лікарі здатні підвищити частку виліковувань, якщо змінюватимуть терапію ще до того, як пухлина встигне відновитися. Замість того щоб чекати повернення хвороби після початкового лікування, науковці пропонують переходити до іншої терапії, поки пухлина ще зменшується. Роботу опублікували в журналі Genetics.
Ця стратегія покликана подолати одну з найбільших перешкод в онкології — стійкість до ліків. Дослідження очолив доктор Роберт Ноубл із Лондонського університету Сіті-Сент-Джордж. «Хоча пухлини спершу можуть зменшуватися під дією терапії, у багатьох випадках вони зрештою відростають, — пояснює він. — Ці рецидиви походять від невеликої кількості ракових клітин, які набули мутацій, що роблять їх стійкими до лікування».
Мутації — це зміни в генетичних інструкціях клітини, деякі з яких виникають випадково під час поділу ракових клітин. Якщо одна така зміна дозволяє клітині пережити ліки, що вбивають інші, ця стійка клітина продовжує розмножуватися, і з часом її нащадки відбудовують пухлину. За стандартного підходу лікарі часто застосовують терапію, доки тести не покажуть, що рак почав рости знову, і лише тоді переходять до іншого препарату.
Проблема в тому, що очікування помітного рецидиву дає вцілілим раковим клітинам більше часу на еволюцію. До моменту, коли лікарі вводять друге лікування, частина клітин уже може нести мутації, що захищають їх і від цієї терапії. Еволюційна теорія підказує інший підхід — перемикатися на другу терапію, поки пухлина ще реагує на першу. Дослідники описують це як стратегію «бий, поки він лежить».
Ідея може бути особливо корисною для раків, де навіть найефективніше початкове лікування часто зазнає невдачі через стійкість. Рання зміна терапії ускладнює будь-якій одній групі стійких клітин можливість узяти гору, адже кожне нове лікування створює для пухлини інший виклик. «Еволюційні підходи вже були дуже успішними в інших контекстах — у боротьбі зі стійкістю до антибіотиків чи в передбаченні, які вакцини використовувати в конкретний сезон грипу, — зазначає Ноубл. — Є всі підстави припускати, що подібне спрацює і з пухлинами».
Щоб дослідити ідею, команда адаптувала математичні інструменти, які зазвичай застосовують для вивчення того, як рослини й тварини еволюціонують під тиском середовища на кшталт зміни клімату. У цьому випадку кожне лікування діє як тиск середовища: воно вбиває вразливі клітини, дозволяючи вижити тим, що мають корисні мутації стійкості. Результати показали, що зміна терапії до початку повторного росту пухлини загалом ефективніша за нинішній стандарт лікування.
Моделі також вказують, що двох методів часто замало. «Послідовність із двох терапій, навіть оптимально розрахована в часі, імовірно, спрацює лише для відносно малих пухлин, — пояснює Ноубл. — Але ми маємо підстави сподіватися, що перемикання між трьома чи більше методами за тим самим принципом зможе усунути й більші пухлини». Результати поки що ґрунтуються на математичному моделюванні, тож стратегію ще належить перевірити в лабораторії та клінічних випробуваннях — три невеликі вже тривають при раку м’яких тканин, простати й молочної залози.
