994
Дослідники Stanford Medicine за допомогою штучного інтелекту виявили природну молекулу, яка в експериментах на тваринах пригнічувала апетит і зменшувала вагу так само ефективно, як семаглутид — діюча речовина Ozempic. Але, на відміну від популярного препарату, вона обійшлася без низки типових побічних ефектів: нудоти, запорів і суттєвої втрати м’язової маси. Роботу опублікували у журналі Nature.
Молекулу назвали BRP. Ключова відмінність від Ozempic — у точності дії. Рецептори, на які впливає семаглутид, розташовані не лише в мозку, а й у кишківнику, підшлунковій залозі та інших тканинах. Саме тому Ozempic має широкий спектр ефектів, зокрема уповільнює просування їжі травним трактом. BRP, за словами дослідників, діє переважно в гіпоталамусі — невеликій ділянці мозку, що керує апетитом, температурою тіла та обміном речовин. Така адресність і пояснює менший «шлейф» побічних дій.
Відкриття стало можливим завдяки штучному інтелекту. Команда під керівництвом професорки патології Катрін Свенссон зосередилася на прогормонах — неактивних молекулах-попередниках, які перетворюються на активні пептиди-гормони лише після того, як ферменти розрізають їх на фрагменти. Проблема в тому, що один прогормон можна «нарізати» багатьма способами, і серед сотень тисяч фрагментів знайти справді значущі — надзвичайно складно.
Замість трудомісткого лабораторного пошуку науковці створили алгоритм Peptide Predictor. Програма проаналізувала всі 20 000 генів людини, що кодують білки, шукаючи ділянки, де прогормонові конвертази зазвичай розрізають молекули. Після відбору секретованих білків із щонайменше чотирма такими ділянками залишилося 373 прогормони. За оцінкою алгоритму, з них могло утворитися 2683 різні пептиди — команда обрала 100 найперспективніших для впливу на мозок і перевірила їх на нейроноподібних клітинах.
Результат перевершив очікування. Найсильнішу реакцію дав крихітний пептид усього з 12 амінокислот: він підвищив активність нейронів у десять разів порівняно з контролем, тоді як відомий GLP-1 — лише втричі. Цю молекулу й назвали BRP за материнським прогормоном BRINP2.
У дослідах на худих мишах і мінісвинях внутрішньом’язова ін’єкція перед годуванням знижувала споживання їжі протягом наступної години на величину до 50%. Огрядним мишам робили ін’єкції щодня протягом 14 днів: у середньому тварини втратили близько 3 грамів, майже виключно за рахунок жиру, тоді як контрольна група набрала стільки ж. Додатково у піддослідних покращилися показники толерантності до глюкози та інсуліну.
Поведінкові тести не виявили значущих відмінностей у рухливості, споживанні води, тривожності чи роботі кишківника — останнє особливо важливо, адже саме семаглутид часто спричиняє запори. Утім, науковці наголошують: усі результати поки що обмежені тваринами. Попереду — пошук клітинних рецепторів, з якими зв’язується BRP, і вирішення проблеми короткого «життя» малих пептидів в організмі. Свенссон співзаснувала компанію, яка планує розпочати клінічні випробування молекули на людях.
