4409
Історія автомобілебудування знає чимало блискучих проєктів, які, попри величезний потенціал, так і не змогли досягти успіху. Однією з таких драматичних історій є розповідь про Panther Solo — сміливий британський суперкар, що на папері та на треку перевершував іменитих конкурентів, але зник майже безслідно, інформує Автопілот з посиланням на Autocar.
Наприкінці 80-х цей середньомоторний повнопривідний автомобіль викликав справжній фурор. У 1990 році в рамках конкурсу «Найкращий водійський автомобіль Британії» Panther Solo посів четверте місце з десяти, залишивши позаду такі ікони керованості, як BMW M5 у кузові E34, Lotus Elan M100 та Peugeot 309 GTi. Журналісти були в захваті від його можливостей, відзначаючи феноменальне зчеплення з дорогою, яке змушувало червоніти власників Porsche 911 Carrera 4 та Lotus Esprit Turbo.
Кермове управління Solo називали «телепатичним», адже воно забезпечувало неймовірний зв’язок між водієм та дорогою. Інженери Porsche, як писали оглядачі, могли б лише дивуватися, де вони припустилися помилки у своїх розробках. Автомобіль дозволяв водієві робити з ним усе, що завгодно: від легких коливань кормою до повноцінних силових заносів на повному газу. Контроль залишався виключно в руках пілота, а не машини.
Однак у цій ідеальній картині був один суттєвий недолік — двигун. Хоча силовий агрегат Cosworth видавав непогані цифри, розганяючи авто до 100 км/год за 6.8 секунди, його характер абсолютно не відповідав статусу суперкара. На низьких обертах він був млявим і страждав від турбоями, а його звук на холостому ходу порівнювали з бетонозмішувачем. Цей чотирициліндровий мотор, що походив від моделі Pinto, не викликав жодних емоцій, окрім роздратування, що було неприпустимо для автомобіля, створеного для душі.
Другим цвяхом у кришку труни стала ціна. На 1990 рік вартість Panther Solo становила майже 40 000 фунтів стерлінгів. Це було на 3 000 дорожче за Lotus Esprit SE і на цілих 10 000 дорожче за Renault GTA V6 Turbo. За легендарний Porsche Carrera 4 просили 52 000, що робило Solo дивним вибором у сегменті, де ім’я бренду та емоції відіграють ключову роль. Покупці не були готові платити такі гроші за машину з компромісним двигуном та невідомим ім’ям.
Ситуацію погіршували хронічні проблеми з виробництвом. Шлях від концепту до серійної моделі розтягнувся на болісні шість років. Коли ж виробництво нарешті почалося, проблеми з фінансуванням призвели до того, що перші клієнтські автомобілі були, по суті, тестовими прототипами з безліччю «дитячих хвороб». Зрештою, корейська компанія Ssangyong, яка придбала Panther у 1987 році, втратила терпіння і припинила фінансування проєкту.
Загалом було випущено менше 25 екземплярів Panther Solo. Це рішення не лише поставило хрест на амбітному суперкарі, але й призвело до повного зникнення самого бренду Panther. Цікаво, що інженери до останнього намагалися врятувати проєкт. Існували експерименти з версією з двома турбінами, а також з 3.9-літровим двигуном Rover V8, який міг би забезпечити машині належний аристократичний саундтрек.
Остання спроба відродити модель відбулася в 1995 році, коли Ssangyong представила на автосалоні в Сеулі концепт Solo 3 з 3.3-літровим V6. Але й цей проєкт не отримав продовження. Так закінчилася історія блискучої машини, створеної талановитими інженерами, які кинули виклик авторитетам. За наявності більшого бюджету та часу Panther Solo міг би стати справжньою легендою, а натомість залишився лише яскравим, але сумним епізодом в історії британського автопрому.
The post Суперкар, що переміг BMW M5, але зник: історія Panther Solo first appeared on Автопілот.
