899
Таку оцінку у своєму матеріалі для Центру дослідження Ірану дав турецький аналітик Орал Тога.
«Пасивна оборона виявилася ефективнішою, ніж очікувалося, але сама по собі не змогла забезпечити повноцінний захист. Вона дозволила зберегти частину військового потенціалу навіть під масованими ударами. Водночас її можливості виявилися обмеженими без підтримки інших елементів оборони», — зазначив аналітик.
На його переконання, ключовою проблемою стала відсутність належної уваги до цивільної стійкості, зокрема систем укриттів, продовольчого забезпечення та енергетики.
«У Тегерані та інших великих містах відсутні функціональні бомбосховища. Це створює серйозні ризики для цивільного населення під час повітряних атак. Така прогалина суттєво знижує загальну стійкість держави до тривалого конфлікту», — пояснив Тога.
Крім того, удари по енергетичній інфраструктурі спричинили ризики для продовольчої безпеки країни: система пасивної оборони змогла зберегти ракети, але поставила під загрозу здатність забезпечувати населення продовольством.
«Енергетичні втрати безпосередньо впливають на виробництво та логістику. Це може призвести до ширших гуманітарних наслідків», — зазначив експерт.
На його переконання, пасивна оборона також не може замінити активні системи протиповітряної оборони.
«Пасивна оборона є не альтернативою, а доповненням до активної оборони. Захисна система втрачає ефективність, коли повітряна перевага противника є абсолютною. Саме тому критично важливим є баланс між цими елементами», — підсумував дослідник.
Стратегія пасивної оборони Ірану полягає у захисті критичної інфраструктури шляхом укріплення та приховування, зокрема перенесення важливих об’єктів під землю, їх дублювання задля виживання під час бомбардувань. Вона була сформована після ірано-іракської війни (1980–1988), яка продемонструвала вразливість Ірану до авіаударів. Після вторгнення США в Ірак у 2003 році та застосування високоточної зброї, перенесення важливих об’єктів під землю в Ірані було прискорене.
Фото: АА
