395
Здається, питання «чи люди жорстокі від природи?» задається щоразу, коли десь спалахує конфлікт або учений бере до рук кістки наших предків. Відповіді зазвичай діляться на два непримиренні табори: «так, ми хижаки з еволюційним інстинктом вбивати» і «ні, насильство — це продукт культури і соціальних умов». Нова стаття, опублікована 3 березня 2026 року в журналі Evolution Letters, пропонує третій варіант — і він виявився несподіваним для обох таборів. Команда професора Бонавентури Маджоло з Університету Лінкольна проаналізувала п’ять типів агресії у 100 видів приматів і дійшла висновку: звичайна побутова агресія і смертоносне насильство — це не два кінці одного спектру, а два різні явища з різними еволюційними коренями.
Що відомо коротко:
- Дослідження охопило 100 видів вільноживучих приматів, що живуть групами, зокрема людей
- Аналізувалось п’ять типів агресії: м’яка агресія всередині і між групами, вбивство дорослих всередині і між групами, та інфантицид
- М’яка агресія і летальна показали слабкий кореляційний зв’язок — схильність до сварок не передбачає схильності вбивати
- Між різними формами летальної агресії, навпаки, виявився помірний зв’язок — і він найсильніший серед самців
- Інфантицид зафіксований у 65% досліджених видів, тоді як убивство дорослих між групами — лише у 22%, всередині групи — у 19%
- Еволюційна спадковість (філогенія) слабо впливає на м’яку агресію, але помітно — на летальні форми, особливо на чоловічий інфантицид
Стара модель: агресія як єдина риса
Десятиліттями антропологи й еволюційні біологи сперечалися про природу людського насильства, опираючись на одне неявне, але центральне припущення: агресія — це єдина поведінкова риса. Якщо вид часто бійкується через їжу, партнерів або статус — він, за логікою, має бути й більш схильним до смертоносних конфліктів. Дрібні сутички, ескалація, убивство — три точки на одній прямій.
Ця модель породжувала дві популярні крайнощі. Перша — «гоббсівська»: люди від природи насильницькі, а цивілізація лише стримує звіра в нас. Друга — «руссоїстська»: ми народжуємось мирними, а агресію в нас виховують культура, нерівність і держава. Обидві позиції об’єднувало одне: вони розглядали агресію як щось цільне — або є, або немає.
Команда Маджоло вирішила перевірити саме це припущення. Методично і з великою вибіркою.
Що зробили дослідники
Науковці зібрали порівняльні дані для 100 видів приматів, що живуть групами на волі без підгодовування — від макак і бабуїнів до шимпанзе і людини. Для кожного виду вони окремо закодували п’ять типів агресії: неагресивні конфлікти всередині групи, неагресивні конфлікти між групами, вбивство дорослих всередині групи, вбивство дорослих між групами, та інфантицид. Потім застосували філогенетичні порівняльні методи — математичний апарат, що дозволяє розглядати не просто схожість між видами, а те, наскільки вона пояснюється спільним еволюційним минулим, а не незалежним розвитком.
Результат суперечив базовій логіці: види, що часто демонструють м’яку агресію, не є більш схильними вбивати суперників. Зв’язку просто не виявилось. Натомість різні форми летальної агресії — вбивства дорослих і інфантицид — між собою мали помірний зв’язок. Це не випадкові артефакти: дані охоплюють весь ряд приматів, включно з людиною.
Дві агресії — дві еволюції
Що це означає з еволюційної точки зору? М’яка агресія може служити різним цілям, нести різні ризики і відбуватися за різних умов, ніж летальна агресія. Це означає, що вид може бути агресивним у повсякденних соціальних конфліктах, не будучи при цьому більш схильним до вбивства.
Летальна агресія, натомість, несе принципово інший еволюційний тягар. Вбити дорослого конкурента — це ризик: він може дати здачі, його союзники можуть помститися, а власні витрати енергії і травм можуть виявитись непомірними. Тому летальне насильство виникає під дією специфічних і жорстких умов відбору — і це залишає більш виразний еволюційний слід, який передається через спільних предків. Вплив еволюційної спадковості виявився слабким для м’якої агресії, але помітним для летальних форм, особливо для чоловічого інфантициду.
Інфантицид — окремий і важливий випадок. На перший погляд здається найбільш шокуючою формою насильства. Але саме він найпоширеніший серед приматів: інфантицид зафіксований у 65% досліджених видів, тоді як убивство дорослих між групами — у 22%, а всередині групи — у 19%. Пояснення просте: напасти на малюка значно менш ризиковано, ніж на дорослого самця. Природний відбір «заохочував» таку поведінку в умовах, де самцеві вигідно усунути нащадків конкурента й пришвидшити готовність самки до розмноження.
Що це говорить про людину
«Розуміння еволюційних коренів насильства важливе не лише для біології, але й для того, як ми думаємо про людську поведінку», — наголошує професор Маджоло. — «Наше дослідження показує, що еволюція агресії слідує складнішим закономірностям, ніж пропонують попередні моделі, і що біологічно некоректно ранжувати види за їхньою загальною схильністю до агресії».
Для людини це має конкретний сенс. Люди — вид із надзвичайно розвиненою соціальністю і водночас один із небагатьох, хто систематично вбиває дорослих одноплемінників. Але якщо нова стаття права, то ці дві риси — висока соціальна конфліктність і здатність до організованого смертоносного насильства — не є двома кінцями однієї шкали. Людина могла б бути менш схильна до дрібних сутичок і водночас не стати більш мирною у великих конфліктах. Або навпаки.
Це руйнує популярний аргумент «ми агресивні, отже ми вбиваємо». А водночас і протилежний аргумент «суспільство без агресії — суспільство без воєн». Обидва надмірно спрощені.
Що залишається відкритим
Дослідження не стверджує, що люди «мирні від природи» — воно стверджує значно обережніше: що природа агресії складніша, ніж вважали, і що різні її форми потребують різних пояснень. Дослідження не заперечує наявності летального насильства у приматів. Воно показує протилежне: смертоносна агресія існує у приматів повсюдно. Але воно також свідчить, що людей і інших приматів не слід описувати як просто «насильницьких» чи «мирних» від природи.
Залишається велике відкрите питання: чому летальна агресія у людей спрямована переважно проти дорослих, тоді як у більшості інших приматів домінує інфантицид? Серед ссавців загалом «клуб убивць дорослих» — надзвичайно малий: крім людини, туди входять вовки, леви і плямисті гієни. Що в нас спільного з цими видами, і чому людина опинилась у такій рідкісній компанії — окрема велика загадка еволюційної антропології.
Цікаві факти
Шимпанзе і бонобо — наші найближчі родичі, і між ними колосальна різниця у рівні летального насильства. Шимпанзе проводять організовані набіги на сусідні групи і вбивають конкурентів. Бонобо вирішують конфлікти переважно через соціальні та сексуальні взаємодії — і летальне насильство у них спостерігається вкрай рідко. Обидва види еволюційно рівновіддалені від людини. Це саме той приклад «еволюційної гнучкості» летального насильства, на який посилається нова стаття.
У 2016 році іспанські вчені на чолі з Хосе Марією Гомесом опублікували у Nature знакове дослідження: вони розрахували, що близько 2% смертей у ранніх людей були наслідком насильства з боку інших людей — рівень, типовий для приматів загалом. Нова робота Маджоло не суперечить цій цифрі, але пропонує інше питання: чи можна взагалі говорити про єдиний «рівень насильства» виду, не уточнюючи, яке саме насильство мається на увазі?
Метод, застосований у дослідженні, — філогенетичний порівняльний аналіз — дозволяє відрізняти «успадковану» схильність від незалежно набутої. Якщо два несpoріднені види демонструють однакову поведінку, це може бути конвергентна еволюція — схожа відповідь на схожий тиск середовища. Якщо споріднені — це може бути загальний спадок від предка. Новий аналіз показав, що м’яка агресія визначається переважно умовами середовища, тоді як деякі форми летальної агресії — сильніше вкорінені у спільній еволюційній спадщині.
Стівен Пінкер у книзі «Кращі ангели нашої природи» (2011) навів масив даних про те, що рівень насильства в людській історії стабільно знижується — і з передісторії до Середньовіччя, і з Середньовіччя до сучасності. Нове дослідження не суперечить цьому спостереженню, але пропонує інший рівень аналізу: не «стає менше» чи «більше», а «чому взагалі ці форми пов’язані між собою — і чи пов’язані?»
FAQ
Якщо м’яка агресія не пов’язана з летальною — чому тоді агресивні суспільства часто більш насильницькі? Соціальний рівень і еволюційний — різні рівні аналізу. На рівні суспільств культурні норми, нерівність, доступ до зброї, інституційна слабкість і сотні інших чинників справді можуть посилювати зв’язок між конфліктністю і смертністю. Але дослідження Маджоло говорить про еволюційні механізми: схильність до побутових сварок і схильність до вбивства — це, з точки зору еволюції, різні риси, що формувались під дією різних тисків і не успадковуються «в комплекті».
Чи означає це, що вбивство — це «природно» для людини? Дослідження підтверджує, що летальна агресія існує у широкому колі приматів і має еволюційні корені — тобто вона не є суто «культурним відхиленням». Але «природно» не означає «неминуче» або «виправдано». Здатність до летальної агресії існувала в умовах природного відбору — але так само існує і здатність до кооперації, емпатії та мирного вирішення конфліктів.
Що таке інфантицид у приматів і чому він такий поширений? Інфантицид — вбивство малят — у самців приматів часто пов’язаний зі зміною домінування: новий самець, що захопив групу, вбиває нащадків попередника, скорочуючи час до наступного розмноження самки. Це еволюційно «вигідна» — хоч і жорстока — стратегія, яка сформувалась під тиском статевого відбору. Те, що він зафіксований у 65% видів у вибірці, свідчить про глибоке еволюційне коріння — і саме тому нова стаття виявила, що його поширеність у видів краще пояснюється спільним предком, ніж умовами середовища.
Чому це важливо поза академічними дискусіями? Якщо ми помилково вважаємо агресію єдиною рисою, ми будуємо неправильні моделі профілактики насильства. Наприклад, думаємо: «агресивна дитина — потенційний убивця». Нові дані кажуть: це зв’язок значно слабший, ніж ми думали. Ефективна профілактика летального насильства потребує розуміння його специфічних умов — соціальної нерівності, доступу до зброї, ієрархічних структур, — а не загального «зниження агресивності».
Чи агресивні люди від природи? Нове дослідження змінює відповідь на це питання з’явилася спочатку на Цікавості.
