4804
У новому дослідженні, про яке повідомляє Live Science, автори пропонують інше тлумачення мостів Ейнштейна–Розена. Вони розглядають цю конструкцію не як гіпотетичний тунель, а як прояв двонаправленої структури часу.
У 1935 році Альберт Ейнштейн і Натан Розен досліджували поведінку частинок у сильних гравітаційних полях. Запропонований ними «міст» описував математичний зв’язок між двома дзеркальними версіями простору-часу. Його метою було узгодити загальної теорії відносності (загальна теорія відносності — теорія гравітації, що описує викривлення простору-часу) з принципами квантової механіки (квантова механіка — теорія фізики мікросвіту, що описує поведінку частинок).
Пізніше інтерпретація цієї ідеї змінилася. У другій половині ХХ століття з’явилося уявлення про «червоточини» як можливі проходи між віддаленими регіонами простору або часу. Однак розрахунки в межах загальної теорії відносності показують, що такі структури нестабільні та непрохідні.
Автори нового дослідження повертаються до початкової математичної постановки. Вони трактують міст як поєднання двох взаємодоповнювальних компонентів квантового стану. В одному з них час плине вперед, в іншому — у зворотному напрямку.
Такий підхід спирається на симетрії фундаментальних законів фізики. Більшість рівнянь не розрізняють минуле і майбутнє. Якщо врахувати обидва напрямки часу, квантова еволюція системи залишається повною та оборотною навіть за наявності гравітації.
Це має значення для інформаційного парадоксу чорних дір (інформаційний парадокс чорних дір — суперечність між випаровуванням чорних дір і збереженням інформації). У 1974 році Стівен Гокінг показав, що чорні діри можуть випаровуватися. Це створює враження втрати інформації, що суперечить принципам квантової механіки.
За новою інтерпретацією, інформація не зникає. Вона продовжує існувати у дзеркальному часовому компоненті. Таким чином зберігаються повнота опису та причинність без введення екзотичної матерії.
Дослідники також звертають увагу на космічний мікрохвильовий фон (космічний мікрохвильовий фон — реліктове випромінювання раннього Всесвіту). У ньому спостерігається невелика асиметрія, яку стандартні моделі оцінюють як малоймовірну. Автори припускають, що врахування дзеркальних квантових компонентів може пояснити цю особливість.
У ширшій космологічній перспективі Великий вибух розглядається як перехід між двома фазами еволюції. За такого підходу він може бути не абсолютним початком, а результатом попереднього стиснення і відскоку. Міст Ейнштейна–Розена в цій картині є часовою, а не просторовою структурою.
Автори наголошують, що їхнє тлумачення не передбачає подорожей у часі чи міжзоряних скорочень. Воно спрямоване на побудову узгодженої квантової картини гравітації, де простір-час описується з урахуванням обох напрямків часу.
Мости Ейнштейна–Розена пояснили як двонаправлену структуру часу з’явилася спочатку на Цікавості.
