2986
Старіння зірок головної послідовності радикально змінює долю планетних систем і призводить до майже повного знищення близьких планет.
Коли зірка вичерпує водень на головній послідовності, вона втрачає масу та переходить у фазу червоного гіганта. Ослаблення гравітації та розбухання зорі призводять до поглинання або руйнування планет. Приливні сили та екстремальне тепло є вирішальними чинниками загибелі планет. Подібна доля в далекому майбутньому очікує і Сонячну систему.
Після втрати оболонок зоря еволюціонує у білого карлика. Лише деякі масивні планети можуть уникнути знищення. У 2011 та 2020 роках були виявлені газові гіганти, що обертаються навколо білих карликів на дуже різних орбітах. Це вказує на два сценарії виживання: початкову велику відстань або подальшу орбітальну міграцію.
Нове дослідження, прийняте до публікації в журналі Astronomy & Astrophysics, аналізує поширеність планет-гігантів біля білих карликів. Провідний автор Алекс Маух-Соріано зазначає: «Залишається незрозумілим, чи ця нестача відображає труднощі спостережень, чи наслідки зоряної еволюції». Для цього було синтезовано популяції з урахуванням втрати маси та зоряних припливів.
Результати показують, що менше ніж 3 % білих карликів у Чумацькому Шляху мають субзоряних супутників. Найбільші шанси на виживання мають газові гіганти, які становлять близько 95 % таких об’єктів. Виживання частіше спостерігається в молодших системах та за мас білого карлика від 0,53 до 0,66 сонячних.
Дослідники підкреслюють роль металічності зорі-попередника. «Через сильну залежність появи супутників від металічності зорі прогнози суттєво змінюються», зазначають автори. За певних умов частка систем із планетами поблизу Сонця може сягати 8 %.
Таким чином, рідкісні спостереження планет біля білих карликів відображають не лише обмеження методів. Низька частота є наслідком реального масового знищення планет під час зоряної еволюції.
Старіючі зірки знищують більшість своїх планет — дослідження з’явилася спочатку на Цікавості.
