1309
Чому жінки перестають просити про допомогу, звідки береться відчуття внутрішньої самотності навіть поруч з іншими людьми та як постійне «я сама» поступово перетворюється на виснаження, пояснює методистка Центру ментального відновлення «Незламна» від ГО «Фонд Маша», психологиня Олена Запольська.
Вже четвертий рік Центр ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша» допомагає українкам триматися серед шторму подій і новин. За цей час психологічну підтримку від психологинь, психіатринь, арттерапевток Центру, який зараз працює за технічної підтримки ООН Жінки в Україні й за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), отримали тисячі жінок та їхніх дітей.
Кожна жінка приходить у Центр «Незламна» з особистим болем, але є запити, які повторюються знову й знову, незалежно від віку, професії чи життєвих обставин українок. Один із найчастіших звучить дуже просто: «я втомилася справлятися сама».
На перший погляд ця фраза може здаватися буденним зізнанням про перевтому. Але в реальності за нею майже завжди стоїть значно глибший процес, ніж просто нестача відпочинку. Це тривала самотність, яка перестала бути вибором і стала способом життя.
“Багато жінок приходять у терапію не через одну конкретну подію. Це зазвичай накопичений стан, у якому людина дуже довго все витримувала сама: організовувала побут, підтримувала інших, вирішувала проблеми, трималась – і майже не мала простору, де підтримували б її саму“, – говорить методистка Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша» Олена Запольська.
Спочатку така стратегія справді допомагає – вижити, втриматися, не розсипатися у складних обставинах. Але з часом постійне «я сама» починає виснажувати.
“У якийсь момент жінка настільки звикає бути сильною, що перестає навіть помічати власну втому й потребу в допомозі. Спочатку вона звикає справлятися сама. Потім – не просити про допомогу. А потім – уже й не очікувати її“, – пояснює психологиня.
Саме тому фраза «я втомилася справлятися сама» часто означає значно більше, ніж просто бажання відпочити. За нею може стояти внутрішня самотність, виснаження від постійної відповідальності та відчуття, що поруч немає простору, де можна бути не сильною, не зібраною і не «зручною» для всіх. Іноді за цими словами стоїть досвід емоційної самотності навіть у стосунках. А іноді – роки, за яких жінка була змушена бути опорою для інших без взаємності.
“Дуже часто жінки навіть не розуміють, чого саме їм бракує. Вони відчувають втому, але не можуть визначити – їм потрібен відпочинок, допомога, підтримка чи просто присутність іншої людини поруч“, – каже Олена Запольська.
У роботі психологів у таких ситуаціях першим кроком стає не пошук швидкого рішення, а повернення жінки до контакту з власним станом і своїми потребами.
“Важливо не ставитися до себе як до задачі, яку треба «полагодити». Іноді відновлення починається з дуже простого моменту: коли людина вперше дозволяє собі не витримувати все сама й не звинувачує себе за це“, – говорить психологиня.
Далі поcтупово з’являється важливе розрізнення: де справді немає ресурсу, а де немає досвіду просити про підтримку або приймати її. Бо дуже часто «я все сама» – це не лише про життєві обставини, а й про страх здатися слабкою, незручною чи вразливою поруч із кимось.
У роботі з психологом ця фраза стає не лише розмовою про втому чи емоційний стан. Вона допомагає зрозуміти, чому людина взагалі звикла жити в режимі постійної самостійності: це був її свідомий вибір чи спосіб вижити в певних обставинах? І що потрібно змінити, щоб підтримка інших перестала сприйматися як слабкість або привід для провини.
Водночас відновлення в таких ситуаціях рідко починається з різких змін чи великих рішень. Найчастіше – з дуже простого моменту: коли жінка вперше дозволяє собі не витримувати все самій і не звинувачує себе за це.
На перший погляд це може здаватися дрібницею, але саме так часто починається вихід із внутрішньої самотності та повернення до нормального контакту з іншими людьми.
Діяльність Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша» підтримується ООН Жінки в Україні й за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.
