
Зразки астероїда Рюґу, доставлені на Землю японським апаратом Hayabusa2, розкрили магнітний запис перших 3–7 мільйонів років існування Сонячної системи.

Щоб розкрити таємниці Сонячної системи, вчені мають вивчати сонячну туманність — «хмару газу і пилу, з якої утворилося Сонце і планети», адже її матеріали взаємодіяли зі слабким, але повсюдним магнітним полем протопланетного диска. Це поле залишало у мінералах слід, відомий як природна залишкова намагніченість (NRM) — «здатність мінералів зберігати запис зовнішнього магнітного поля мільярди років». Дослідження опубліковане у лютому 2026 року у журналі Journal of Geophysical Research: Planets. Його очолив доцент Масахіко Сато з Токійського університету науки.
Попередні дослідження лише семи частинок Рюґу дали суперечливі результати: одна група не виявила стабільних магнітних компонентів, інша — знайшла їх, але приписала забрудненню від космічного апарата чи земного поля. Команда Сато виміряла 28 частинок. Виміри проводилися за допомогою надпровідного квантового інтерференційного пристрою (SQUID) — «надточного магнітометра, що працює на основі квантових ефектів надпровідності» — в Університеті Токіо. Результати нарешті поставили крапку в науковій суперечці, що тривала роками.
23 з 28 частинок Рюґу продемонстрували стабільні компоненти NRM, причому вісім з них мали два стабільні компоненти, а одна — просторово неоднорідні напрямки намагніченості. Просторова неоднорідність є вирішальним аргументом: вона свідчить, що намагніченість виникла до остаточного затвердіння частинок. «Це означає, що ці частинки зберігають запис магнітного поля дуже ранньої Сонячної системи, потенційно в межах ~3–7 мільйонів років після її формування», — наголошує доктор Сато. Таким чином, забруднення від апарата чи Землі не може пояснити спостережувані характеристики.
Мінерал-«реєстратор» — фрамбоїдний магнетит «крихітні кулясті скупчення магнітних кристалів» — утворився під час водної зміни батьківського тіла Рюґу. Датування карбонатів за розпадом марганцю-55 до хрому-53 вказує на кристалізацію приблизно через 3,1–6,8 мільйона років після формування кальцієво-алюмінієвих включень — найдавніших твердих тіл Сонячної системи. Розрахована напруженість поля коливалася від 16 до 174 мікротесла — значення, сумісне з полем у внутрішній зоні протопланетного диска.
«Наші надчутливі магнітні вимірювання мікрозразків з астероїда Рюґу надали достатньо даних, щоб нарешті прояснити суперечливі інтерпретації попередніх дослідницьких груп і запропонувати важливі підказки щодо еволюції ранньої Сонячної системи», — підсумовує доктор Сато. Відкриття дозволить ученим реконструювати розподіл мас у протопланетному диску та шляхи перенесення речовини всередині нього. Майбутні дослідження мають уточнити палеоінтенсивність «абсолютну величину давнього магнітного поля» за допомогою термозалишкової намагніченості, щоб остаточно визначити природу зафіксованого поля — небулярного чи сонячного вітру.
Зразки з астероїда Рюґу розкрили таємниці ранньої Сонячної системи з’явилася спочатку на Цікавості.

5509