Після Чорної смерті біорізноманіття рослин Європи впало — і на відновлення пішло 300 років

Коли у XIV столітті бубонна чума (bubonic plague) знищила до половини населення Європи, здавалося б, природа мала отримати небачений шанс: занедбані поля, спорожнілі села, тисячі кілометрів «нічиєї» землі. Та нове дослідження, опубліковане у журналі Ecology Letters, руйнує цю інтуїтивну логіку. Команда вчених з Левергулмівського центру біорізноманіття антропоцену Йоркського університету з’ясувала: у 150 років після пандемії рослинне біорізноманіття Європи не зросло, а суттєво скоротилося. Про те, як харчувалися і жили люди середньовічної Європи, на cikavosti.com уже писали — але цього разу наука показала, яку роль ті самі середньовічні люди відігравали у збереженні природи навколо себе.

Що відомо коротко

• Чорна смерть (1347–1353 рр.) забрала від третини до половини населення Європи, спустошивши сільськогосподарські угіддя по всьому континенту.
• Дослідники проаналізували скам’янілий пилок (fossil pollen) із численних озер і боліт в 14 європейських країнах, охопивши кілька сторіч до і після пандемії.
• Замість очікуваного розквіту природи вчені виявили значне зниження різноманіття рослин упродовж 150 років після чуми.
• Коли ліси поглинали занедбані поля, традиційні практики землекористування — випас, косіння, розчищення — зникли разом із людьми, що їх підтримували.
• Відновлення рослинного різноманіття почалося лише тоді, коли людські популяції відновились і сільськогосподарська діяльність повернулась — процес, що тривав близько 300 років.
• Висновки опубліковані в журналі Ecology Letters і мають пряме значення для сучасних стратегій ревайлдингу (rewilding).

Пилок як свідок катастрофи

Щоб зрозуміти, як виглядала Європа після чуми, дослідники скористались унікальним архівом — пилком рослин, законсервованим у шарах озерних і болотних відкладень. Кожне зерно пилку — це відбиток рослини, що жила у конкретну епоху. Аналізуючи склад пилку на різних глибинах, вчені фактично «читають» рослинні спільноти так само, як геологи читають шари гірських порід.

Команда Джонатана Гордона зібрала зразки з десятків точок по всій Європі та порівняла пилкові профілі в епоху до чуми і після неї. Картина виявилась несподіваною: там, де поля пустіли і ліси заростали, відповідних змін у бік збагачення рослинного різноманіття не спостерігалося. Навпаки — кількість видів падала, іноді різко.

«Ми досліджували рослинне різноманіття у сторіччях до і після Чорної смерті і виявили, що воно суттєво знизилося впродовж 150 років після пандемії», — пояснює Джонатан Гордон, молодший науковий співробітник Левергулмівського центру.

Парадокс покинутих полів

Здавалося б, відхід людини від землі повинен дати природі простір для відновлення. Саме на цьому логічному припущенні засновано чимало сучасних ідей ревайлдингу — підходу, який передбачає відхід людини від управління ландшафтами задля самовідновлення екосистем. Але в середньовічному «природному експерименті» сталося інше.

Справа в тому, що значна частина рослин, які ми нині цінуємо у європейських ландшафтах, — луки, польові квіти, трав’яні угіддя — є так званими «культурними синантропами»: видами, що потребують регулярного порушення ґрунту, випасу худоби або скошування. Без людини, яка підтримувала ці умови тисячоліттями, такі рослини програвали конкуренцію деревам.

Коли ліси повернулися на покинуті поля, вони витіснили саме ті рослинні спільноти, що слугували харчовою базою для комах-запилювачів та численних тварин. Лісовий полог — надійний захист для деяких видів, але справжня пастка для тих, хто потребує сонячного світла і відкритого ґрунту.

Що це означає для сучасного ревайлдингу

Висновки дослідження не заперечують цінність ревайлдингу як такого, але застерігають від його спрощеного розуміння. Співавтор роботи, професор Кріс Томас з Йоркського університету, наголошує: між людською діяльністю та біорізноманіттям немає простого протистояння — у багатьох випадках вони залежать одне від одного.

Дослідники пропонують «клаптикову» модель ландшафту, де рілля, луки, пасовища, ліси, ставки та болота існують поруч у вигляді мозаїки, а не великих монокультурних масивів. Приклади такого балансу вже існують: іберійські дехесас і монтадос, альпійські пасовища, угорські тані — традиційні агроландшафти, де людська присутність стала частиною екосистеми, а не її руйнівником.

Це не виправдання промислового монокультурного землеробства, яке справді знищує різноманіття. Йдеться про те, що тисячоліття спільного існування людини і ландшафту сформували унікальні рослинні спільноти, які не можуть вижити без звичних для них «порушень». Зникнення людської присутності так само радикально змінює екосистему, як і надмірне землеробство. Варто пригадати й те, що ліси Фінляндії колись вперше стали джерелом парникових викидів — ще один парадокс, що демонструє складність відносин між природою та людською активністю.

Нинішній рух ревайлдингу в Європі апелює до образу «первісного лісу», але нове дослідження нагадує: більша частина цінного європейського біорізноманіття — продукт тисячоліть спільної еволюції з людиною, а не первісна незаймана природа.

Цікаві факти

• Yersinia pestis — бактерія, що спричинила Чорну смерть, — досі існує в природі. За даними ВООЗ, щороку у світі реєструється від 1 000 до 2 000 випадків чуми, переважно в Африці та Азії.
• У найбільш уражених регіонах Європи — наприклад, у деяких районах Франції та Італії — чума XIV ст. знищила понад 70% місцевого населення.
• Скам’янілий пилок зберігається у болотах і озерних відкладеннях тисячоліттями: науці відомі пилкові зразки віком понад 50 000 років, що дозволяє реконструювати рослинність льодовикових епох.
• Традиційні агроландшафти Європи — луки, трав’яні угіддя, гаї — є домівкою для більш ніж половини всіх видів судинних рослин континенту, хоча займають значно меншу площу, ніж сучасні ліси.

FAQ

Що таке ревайлдинг і в чому його ідея? Ревайлдинг — це підхід до охорони природи, який передбачає скорочення або повне припинення людського управління певними ландшафтами, аби дати природним процесам відновитися самостійно. Це може включати припинення сільського господарства, повернення великих хижаків або відновлення гідрологічних режимів річок. Ідея приваблива, проте нове дослідження показує, що для багатьох видів, особливо рослин відкритих просторів, «безлюдний» ландшафт може стати не притулком, а пасткою.

Чи означає це, що сучасне сільське господарство корисне для природи? Ні. Дослідження не виправдовує промислове монокультурне рільництво, інтенсивне використання пестицидів чи надмірний випас — усе це реально знищує біорізноманіття. Йдеться про традиційне дрібномасштабне господарювання: різноманітне землекористування, помірний випас, сінокіс. Саме воно тисячоліттями формувало ті самі лукові та польові екосистеми, які нині є найбагатшими за кількістю видів в Європі. Відмовитись від усієї людської присутності — значить втратити й ці екосистеми.

Коли і де почалась Чорна смерть і скільки людей вона забрала? Епідемія бубонної чуми прийшла до Європи з Центральної Азії через кримські порти і охопила континент між 1347 та 1353 роками. За різними оцінками, вона забрала від однієї третини до половини населення Європи — від 25 до 50 мільйонів людей. Деякі регіони втратили понад дві третини мешканців. Це була найбільша демографічна катастрофа в історії Старого Світу.

Після Чорної смерті біорізноманіття рослин Європи впало — і на відновлення пішло 300 років з’явилася спочатку на Цікавості.

cikavosti.com