6292
Лондонське підземне метро («Труба») будували як рятунок від літньої спеки. На початку XX століття в рекламі так і писали: «Прохолодніше внизу». Сьогодні в тунелях лінії Вікторія фіксують +33°C на борту потягів. А пікова температура повітря в лондонських тунелях під час хвилі спеки 2006 року досягла 47°C — на кілька градусів вище абсолютного рекорду температури повітря на поверхні Лондона за всю його історію.
Тобто під землею буває гарячіше, ніж на поверхні. І ця різниця більше не є рідкісним аномалом — вона стає нормою.
Дослідники Північно-Західного університету (Northwestern University) у США вирішили з’ясувати, як саме це відчувають мільйони людей щодня. Їхнє дослідження, опубліковане у березні 2026 року в журналі Nature Cities, стало одним із найбільших у науці аналізів теплового дискомфорту в метро.
Що відомо коротко
- Хто: Джорджія Чіназзо (Giorgia Chinazzo) і Алессандро Ротта-Лорія (Alessandro Rotta Loria), Школа інженерії McCormick, Northwestern University
- Де опубліковано: Nature Cities, березень 2026 (DOI: 10.1038/s44284-026-00404-4)
- Метод: аналіз понад 85 000 публікацій у соцмережах (X/Twitter) та відгуків у Google Reviews за 2008–2024 рр. з метро Лондона, Бостона і Нью-Йорка
- Головний висновок: скарги на спеку під землею зростають на 10–27% на кожен 1°C зростання поверхневої температури; пік — влітку і під час хвиль спеки
- Несподіване: люди скаржаться на підземну спеку навіть узимку — через зимовий одяг, який перегріває у теплих тунелях
- Практичне значення: адресне (за часом доби та сезоном) охолодження ефективніше і дешевше, ніж цілодобові системи
Чому ґрунт під містом перетворився на акумулятор тепла
Щоб зрозуміти проблему, слід розібратися з тим, чому в метро взагалі жарко. На поверхні міста добре відомий ефект «теплового острова» — забудовані квартали нагріваються значно сильніше за природні ландшафти. Але мало хто замислюється, що цей ефект не зупиняється на рівні вулиці.
Тепло від будівель, паркінгів, тунелів і підземних мереж просочується в ґрунт. Ґрунт і скеля — відмінні теплові акумулятори: вони поглинають тепло роками і не відпускають його швидко. У результаті утворюються так звані «підземні теплові острови» — зони підвищеної температури на глибині кількох метрів і нижче.
Вже у 2023 році Ротта-Лорія кількісно описав це явище для Чикаго, де паркінг під Millennium Park виявився на 10°C тепліше навколишнього ґрунту. За його ж оцінками, підземні теплові острови глобально нагріваються зі швидкістю до 2,5°C на десятиліття.
У метро до цього базового нагріву ґрунту додаються ще кілька потужних джерел тепла — і саме вони пояснюють, чому в тунелях спека може перевищувати поверхневу.
Звідки береться тепло в тунелях: п’ять джерел
Ротта-Лорія формулює це без евфемізмів: «По суті, підземні середовища гарячі, і це через нас. Коли потяги гальмують, вони виділяють тепло. Більшість систем освітлення виділяють тепло. Люди виділяють тепло. Потім тепло надходить і з поверхні. Первинна причина — ми самі. І вирішувати — теж нам.»
Конкретніше — джерел тепла п’ять:
1. Гальмування потягів. Старі системи гальмування перетворюють кінетичну енергію потяга на тепло через тертя. У лондонській «Трубі» тунельні стінки поглинають близько 79% цього тепла, і воно нікуди не дівається — ґрунт поступово насичується. Сучасні регенеративні системи гальмування повертають частину енергії у мережу, але охоплені ними далеко не всі лінії.
2. Електроніка і освітлення. Кожен прожектор, монітор, пристрій продажу квитків — все це генерує тепло. В замкненому просторі тунелю воно нагромаджується.
3. Тіла пасажирів. Людське тіло у спокої виділяє близько 80 Вт тепла — приблизно як лампа розжарювання. У годину пік ефект натовпу стає суттєвим.
4. Кондиціонери у вагонах. Іронія: кондиціонери охолоджують салони, але викидають тепло назовні — прямо на платформу чи в тунель. Це «парадокс кондиціонера в метро»: чим прохолодніше у вагоні, тим жаркіше на перонах.
5. Тепло з поверхні. Нагріте влітку поверхневе повітря затікає через виходи, вентиляційні шахти та ескалатори. На деяких ділянках, де лінії виходять на поверхню, вагони «везуть» в тунель сонячне тепло, накопичене у металевому корпусі.
85 000 скарг — і чіткий сигнал
До нового дослідження Чіназзо і Ротта-Лорії бракувало головного: даних про те, як люди насправді переживають цю спеку. Традиційні обстеження дорогі й охоплюють мало людей у конкретний момент. Але мільйони людей щодня пишуть в інтернет — у тому числі скарги на спеку в метро.
Команда зібрала і проаналізувала понад 85 000 публікацій з Лондона, Бостона і Нью-Йорка за 16 років — з 2008 по 2024 рік. Закономірність виявилась чіткою і статистично значущою: кожен 1°C зростання наземної температури вище 10°C відповідає 10–27% зростання кількості скарг на теплову некомфортність під землею. Піки — влітку і під час хвиль спеки.
Але найцікавіший побічний висновок — зимові скарги. Влітку під землею жарко — це очікувано. Але чому люди скаржаться на спеку в метро в грудні? Бо вони одягнені відповідно до вуличного морозу. Потрапляючи під землю, де цілорічно тепло, вони перегріваються.
«Навіть узимку люди можуть скаржитися, бо вони у важкому одязі», — пояснює Ротта-Лорія. — «Це ще один аспект тієї самої проблеми».
Виявилися і відмінності за часом доби: у Лондоні пік скарг — пізній день, у Бостоні і Нью-Йорку — обід і знову дев’ята вечора. Вихідні дні давали менше скарг — не тому, що стає прохолодніше, а тому, що менше людей і, мабуть, менший стрес.
Лондон vs Нью-Йорк vs Бостон: хто страждає більше
Лондонська підземка має особливу проблему. Більшість її глибоких тунелів прокладена у лондонській блакитній глині — матеріалі з дуже низькою теплопровідністю. Протягом десятиліть глина виступала природним «поглиначем» тепла з тунелів — ефективним «тепловим стоком». Але зараз цей стік переповнений: глина нагрілась і більше не здатна ефективно відводити тепло.
Результат: те, що раніше дисипувало в ґрунт, тепер залишається в тунелях. «Труба», яку рекламували як прохолоду 100 років тому, перетворилась на величезну конвективну піч.
Нью-Йоркське метро — найстаріша система США (1904 р.) — будувалось за логікою пасивної вентиляції: рух потягів мав «виштовхувати» гаряче повітря назовні, а на його місце мало надходити холодне. Це частково працює, але з появою кондиціонерів у вагонах (в Нью-Йорку — повсюдно) платформи нагріваються від їхнього вихлопу. Міська адміністрація вже ухвалила план кліматичної стійкості на $6 млрд, включно з охолодженням підземних станцій.
Бостонська підземка (MBTA) — найстаріша в Північній Америці (1897 р.) — має схожі структурні обмеження.
Цікаві факти
- Лондон рекламував метро як прохолоду до 1920-х рр. Тоді тунелі дійсно були приємно прохолодними — ґрунт виступав теплоізолятором. За сто років ситуація кардинально змінилась: ґрунт нагрівся до стану «теплового акумулятора» і тепер гріє замість того, щоб охолоджувати.
- 47°C — не поверхнева температура. Це температура повітря в тунелях Лондонського метро під час хвилі спеки 2006 року. Для порівняння: абсолютний рекорд температури повітря в Лондоні — близько 40°C (зафіксований у 2022 р.). Під землею буває гарячіше, ніж на поверхні.
- Ґрунт під Чикаго просідає через нагрів. Підземні теплові острови розширюють і деформують ґрунт — на кілька міліметрів на рік. Для хмарочосів Чикаго і їхніх фундаментів це вже реальна інженерна проблема.
- Пінопластовий стаканчик у метро. Ні, тиск у метро не настільки великий, щоб стискати предмети. Але в Лондоні реально можна пом’яти шоколадку у кишені просто від тепла тунелю — в годину пік на деяких лініях теплові умови порівнянні з сауною.
- Краудсорсинг як наука. Дослідження Чіназзо і Ротта-Лорія — один із перших прикладів використання масиву соцмережевих скарг для кількісного аналізу підземного мікроклімату. 85 000 записів за 16 років — це набагато потужніший масив даних, ніж будь-яке традиційне опитування.
- Охолодження тунелів — дорого і складно. У Лондоні ще у 2003 р. оголошували відкритий конкурс на рішення проблеми тепла в метро — і не знайшли жодного практичного переможця. Панелі-холодильники, геотермальні насоси, підземні водоносні горизонти — все це або надто дороге, або ефективне лише для окремих станцій.
Що це означає
Підземна спека — не просто дискомфорт. Вчені виявили, що крайні температури деформують рейки, прискорюють знос механічних компонентів, порушують якість підземних вод і дестабілізують фундаменти будівель.
Але дослідження Чіназзо і Ротта-Лорія вперше дає кількісне розуміння того, коли і де людям особливо погано. А це — ключ до більш розумної стратегії охолодження. Не охолоджувати всі тунелі цілодобово (надто дорого й енерговитратно), а посилювати охолодження в конкретні години, коли пік скарг співпадає з піком температур.
«Залежно від метросистеми, можливо, немає сенсу охолоджувати підземне середовище весь день», — каже Ротта-Лорія. — «Але можна посилювати охолодження у конкретні моменти, коли люди відчувають дискомфорт. Це означає менше витрат енергії і грошей.»
З огляду на те, що зміна клімату в Європі відбувається вдвічі швидше від середньосвітового темпу, підземна інфраструктура міст — метро, паркінги, підвали — стає однією з найбільш вразливих ланок міської системи. Проблема буде наростати. І якщо не почати адаптуватися зараз, через 20–30 років деякі тунелі стануть фізично небезпечними для перебування.
FAQ
Чому в метро часто гарячіше, ніж на вулиці? Тому що тунелі — замкнені простори, де тепло від гальмування потягів, освітлення, людей і кондиціонерів накопичується і практично нікуди не відходить. Ґрунт навколо тунелів, який колись «поглинав» надлишкове тепло, вже переповнений і сам стає джерелом нагріву.
Чи кондиціонери у вагонах метро вирішують проблему? Навпаки — вони частково погіршують ситуацію на платформах. Вагонний кондиціонер охолоджує салон, але викидає гаряче повітря назовні — прямо на пасажирів, які чекають на перонах. Це системна проблема замкненого простору.
Чому в метро жарко навіть узимку? Підземні тунелі мають відносно сталу цілорічну температуру — значно вищу за зимові морозні значення на поверхні. Пасажири, одягнені для вуличного холоду, потрапляючи під землю, відчувають різкий перегрів. Взимку кількість скарг менша, ніж влітку, але не нульова.
Що можна зробити, щоб охолодити метро? Варіанти є: регенеративне гальмування (повертає енергію у мережу замість перетворення в тепло), панелі-холодильники на платформах, використання підземних водоносних горизонтів для геотермального охолодження, оптимізація вентиляційних шахт. Проте всі ці рішення дорогі й складні для старих систем. Автори дослідження пропонують «адресне» охолодження — лише в пікові години і найгарячіших точках, щоб заощадити ресурси.
WOW-висновок
Лондонська «Труба» 100 років тому рекламувала себе як рятунок від літньої спеки. Сьогодні вона сама є джерелом температур, які перевищують наземні рекорди.
Дослідники Northwestern University зробили те, що здавалося б очевидним, але ніхто не робив раніше: послухали 85 000 людей, які самі розповіли про свій дискомфорт — і за цим голосом реконструювали приховану карту підземної спеки. Виявилося, що жар під асфальтом — не примха, а кількісно вимірюваний, зростаючий і вкрай реальний наслідок зміни клімату.
Ми будували міське підземелля, щоб тікати від природи. Тепер природа наздоганяє нас і там.
Джерела: Giorgia Chinazzo & Alessandro F. Rotta Loria, «Thermal discomfort in urban underground metro systems», Nature Cities (2026), DOI: 10.1038/s44284-026-00404-4; Phys.org, 10 березня 2026; London Underground cooling — Wikipedia; Columbia Climate School, серпень 2025.
Метро стає сауною: вчені довели, що підземна спека посилюється з’явилася спочатку на Цікавості.
