2062
Нові технологічні досягнення знову активізували дискусію про тераформування Марса, перевівши її зі сфери наукової фантастики в площину довгострокового наукового та етичного аналізу.
«Тераформування» — це теоретичний підхід до зміни планети або супутника з метою створення умов, придатних для життя, подібного до земного. Він передбачає трансформацію атмосфери, температури поверхні та клімату, щоб забезпечити рідку воду, стабільні погодні режими та, зрештою, дихальне повітря. Саме Марс найчастіше фігурує в таких сценаріях через наявність водяного льоду та відносну близькість до Землі.
Протягом десятиліть більшість учених вважали тераформування практично неможливим. Проте ця позиція поступово змінюється. Команда дослідників під керівництвом докторки Еріки ДеБенедиктіс із Pioneer Labs закликає розглядати тераформування не як мету, а як наукову програму для систематичного вивчення. Висновки викладені в підсумковому звіті семінару Green Mars 2025.
На думку ДеБенедиктіс, вирішальну роль відіграло поєднання кількох чинників. Серед них — потенційне здешевлення запусків завдяки Starship від SpaceX, прогрес у «синтетичній біології» (synthetic biology) та розвиток високоточного «кліматичного моделювання» (climate modeling). Питання змістилося з «чи можливо це фізично» до «чи варто це робити і за яких умов».
Запропонований підхід є поетапним. Перший етап передбачає потепління планети. Вчені розглядають варіанти викиду спеціально створених «парникових газів» або аерозолів, які могли б підвищити середню температуру Марса на кілька десятків градусів. За даними планетологів, на Марсі достатньо льоду, щоб утворити океан площею близько чотирьох мільйонів квадратних кілометрів, якщо температура зросте приблизно на 30 °C.
Другий етап зосереджений на запуску життя в мікроскопічному масштабі. Тут ключову роль відіграють «екстремофіли» — організми, здатні виживати в умовах високої радіації, холоду та низького тиску. Дослідники припускають створення таких мікроорганізмів за допомогою генетичних інструментів, щоб вони могли повільно змінювати атмосферу Марса через фотосинтез, подібно до ранніх водоростей на Землі.
Заключна фаза розрахована на століття або навіть тисячоліття. Вона передбачає формування густішої, «кисневої атмосфери» (oxygen-rich atmosphere), здатної підтримувати складне життя. На початкових етапах пропонуються величезні купольні поселення, де кисень можна отримувати через фотосинтез або «електроліз води» (water electrolysis). Лише з часом, за сприятливих умов, люди могли б вийти за межі таких захисних структур.
Втім, дослідження підкреслює численні невідомі. Що приховано під марсіанськими крижаними щитами? Як поводитимуться глобальні «пилові бурі» в теплішому кліматі? Чи вистачить місцевих ресурсів для масштабних інженерних процесів, чи знадобиться імпорт із Землі?
Не менш важливими є етичні питання. Тераформування може бути незворотним і позбавити нас можливості вивчати Марс у його первісному стані. Якщо на планеті існує корінне мікробне життя, людське втручання може його знищити. Саме тому дослідники наполягають на обережності.
Водночас вони зазначають, що вивчення тераформування має практичну цінність уже сьогодні. Технології замкнених екосистем, стійких культур і ресурсоефективних рішень, розроблені для Марса, можуть бути корисними і для Землі — особливо в умовах кліматичних змін.
У підсумку наукова дискусія перейшла на новий рівень. Йдеться не про негайне перетворення планети, а про глибоке розуміння меж можливого та допустимого. Питання більше не звучить як «чи можемо ми?», а як «чи повинні ми — і якщо так, то якою ціною?». Саме цей зсув і вважають головним прогресом автори дослідження.
Зелений Марс: людство близьке до перетворення цілої планети з’явилася спочатку на Цікавості.
