5979
Археологічні дослідження в басейні Туркани свідчать про тривале використання стародавніми людьми простих кам’яних знарядь протягом 300 000 років попри значні зміни довкілля.
Сучасна наука дедалі більше усвідомлює, що каменярська технологія епохи Олдувай не була просто набором примітивних дій, а свідчила про свідомий вибір і адаптивну стратегію виживання. Як зазначено у статті, «наші предки не просто покладалися на випадково загострене каміння, а навмисно змінювали його форму» (Baraki et al.). Вперше ця технологія з’явилася понад 2,75 млн років тому на місці Наморотукунан, і є старшою за решту олдувайських артефактів у регіоні на сотні тисяч років.
Попри те, що кліматичні умови навколишнього середовища суттєво змінювалися — від болотистих луків до засушливих саван і знову до озерних узбереж — стиль виготовлення знарядь залишався незмінним. Це свідчить про надзвичайну сталість технології, що «допомагала раннім гомінінам вижити у нестабільному середовищі». На кожному етапі зміни ландшафту люди повертались до вже знайомих джерел якісного каменю, зокрема халцедону, й виготовляли знаряддя з гострими краями.
Унікальність олдувайських знарядь полягає не лише у формі, а в умінні працювати з матеріалом. Їх створення вимагало не просто сили, а розуміння механіки розколу каменю. Цей рівень вибірковості, за словами авторів, «відображає когнітивні здібності» давніх людей. Вони знали, які камені легше обробляти, і використовували їх для обробки тварин, добування кісткового мозку, або навіть копання їстівних рослинних частин.
Археологічні горизонти на місці знахідок засвідчують, що ця технологічна спадковість тривала понад 300 000 років, незважаючи на посушливі періоди та зміни рослинного покриву. Це доводить, що олдувайська техніка була не просто ремеслом, а «надійною стратегією виживання в умовах екологічної невизначеності» (Braun et al.). Таке довготривале використання стабільного набору технік і матеріалів свідчить про глибоке знання середовища, яке передавалося між поколіннями.
Окрім технічної сторони, важливою є й еволюційна роль цих знарядь. Різьблені сліди на скам’янілих кістках свідчать про розрізання м’яса — знак переходу до м’ясної дієти, що, ймовірно, сприяла зростанню об’єму мозку. Як вказано в роботі, «вживання м’яса могло забезпечити необхідні калорії й поживні речовини», що стало рушієм еволюції (Ndiema et al.).
Отже, дослідження з Наморотукунан показують, що навіть найпростіші технології можуть бути відображенням складної поведінки. Стійкість у використанні однієї технології впродовж тривалого часу — ознака не технологічної бідності, а успішного адаптаційного вибору.
Стабільність кам’яних знарядь зберіглась 300 тис років з’явилася спочатку на Цікавості.
