1358
Весілля відбулося 5 травня 1881 року у Зальцбургу, де також влаштували пишний прийом, а вінчання провели 10 травня у Відні. Однак шлюб був нещасливим — юна Стефанія не знала, що молодий кронпринц мав проблеми з ментальним здоров’ям — схильність до перепадів настрою, від меланхолії до затяжних депресій. Також принц мав багато сексуальних партнерок і, вочевидь, його родина сподівалася, що шлюб покладе край його безкінечним романам, але цього не сталося. Близькі родичі, ймовірно, знали про проблеми Рудольфа, але приховали їх від молодої нареченої — племінниця імператриці Сісі якось заявила про майбутню наречену Рудольфа: «Ми заздалегідь пожаліли бідну принцесу, яка мала честь бути обраною».
Однак не лише зміною настрою проявлявся стан принца, адже в листах до сестри Стефанія писала, що їхня перша шлюбна ніч була жорстокою. Кохання між парою не було, однак існують думки, що з часом вони почали ставитися одне до одного з більшою повагою і просто виконували свій обов’язок — грали на публіку роль, якої вимагав від них династичний шлюб. Та свободи у Стефанії не було, адже Рудольф ставився до неї з підозрою, коли вона супроводжувала його, також їй не дозволяли залишати палац, і вона перебувала під суворим наглядом.
1883 року у пари народилася єдина дитина — донька Єлизавета Марія. Рудольф, за чутками, був дуже розчарований тим, що це не хлопчик. Більше дітей у цьому шлюбі не було, оскільки Рудольф через неконтрольовані зв’язки з іншими жінками захворів на сифіліс — венеричне захворювання, яке передається переважно статевим шляхом.
Лікарі приховували діагноз принца від суспільства, а він — від дружини, тому коли поїхав лікуватися, на курорт, взяв із собою Стефанію. Навіть за таких обставин ніхто не повідомив кронпринцесу про природу хвороби, від якої страждав її чоловік. Коли вона сама відчула перші симптоми, лікарі заговорили про перитоніт — гостре запалення очеревини. Наслідки цієї брехні були драматичними: коли пара спробувала зачати ще одну дитину, Стефанія, якій ще не було і 22 років, виявила, що безплідна. Відтоді вона почувалася зрадженою і відмовилася відновлювати подружнє життя з чоловіком. Незважаючи на спроби Рудольфа помиритися, Стефанія була непорушна.
У подальшому Рудольф почав усе частіше втрачати контроль над собою: страждав від глибоких нападів меланхолії та манії, у нього постійно змінювався настрій і проявлялися спалахи агресії. Стан принца був тривожним, у нього були помітні суїцидальні схильності, він говорив про смерть.
Стефанія овдовіла у віці 24 років, коли 30 січня 1889-го її чоловіка знайшли мертвим за дивних обставин разом з його коханкою баронесою Ветсерою — обоє були застрелені в мисливському будиночку. Смерть назвали суїцидом. Ймовірно, Рудольф спершу вбив 17-річну коханку, а потім застрелився сам.
«Люба Стефаніє, ти звільнена від моєї фатальної присутності; будь щасливою у своїй долі. Будь доброю до бідної крихітки, яка є єдиним, що від мене залишилося. […] Я спокійно йду у смерть, яка єдина може врятувати мою добру репутацію. Цілую тебе всім серцем. Твій Рудольф, який тебе любить», — написав кронпринц у передсмертній записці.
