5826
Хороший горор — це тонке мистецтво лоскотати нерви так, щоб відчуття тривоги не покидало навіть після фінальних титрів. Сьогодні ми занурюємося у світ культових горорів, які сформували наше кіноуявлення про страх. У цій добірці — і похмурий психологізм «Сайлент Гілл», і винахідлива жорстокість «Пили», моторошний містицизм франшиз про привидів і повернення легендарного зомбі-жахастика.
«Сайлент Гілл» і «Сайлент Гілл. Повернення»
Всесвіт Silent Hill завжди стояв окремо у світі жахів, пропонуючи глядачеві не просто зустріч з монстрами, а глибоке занурення в чистилище людської душі. Перший фільм Крістофа Ганса (2006) досі вважається однією з найкращих ігрових адаптацій завдяки своїй неймовірній густій атмосфері та повазі до першоджерела від KONAMI. І ось, через два десятиліття, Ганс знову запрошує нас у туманне місто з новим амбітним проєктом «Сайлент Гілл. Повернення»: не просто сиквелом, а повноцінним перезапуском кінофраншизи, який розроблявся паралельно з ремейком легендарної гри Silent Hill 2 (2024). Режисер зберіг свій фірмовий стиль: замість «пластикової» комп’ютерної графіки він знову задіяв професійних танцюристів і акробатів, які по-справжньому оживили кошмарних створінь Сайлент Гіллу — Пірамідоголового, Безруку, Медсестер тощо.
У центрі нової історії — Джеймс Сандерленд (Джеремі Ірвін), який вирушає на пошуки своєї коханої Мері (її, а також три інші втілення героїні зіграла Ганна Емілі Андерсон). Стрічка обіцяє бути ще тривожнішою та похмурішою за першу частину, акцентуючись на внутрішніх психологічних демонах головного героя, котрий, наче Орфей, відправляється за своєю коханою у сповнене мороку потойбіччя Сайлент Гілла. Візуальні ефекти від Millenium FX та музична спадщина серії готують нас до ідеального оновлення класики. Довгоочікувана мандрівка в туман розпочнеться зовсім скоро — в український прокат «Сайлент Гілл: Повернення» виходить 22 січня.
Франшиза «Паранормальне явище»
Ця франшиза стала справжнім культурним феноменом, довівши, що для створення супергіта не потрібні масштабні декорації чи відомі зірки — достатньо однієї камери у спальні та геніального маркетингу. Режисер Орен Пелі зняв перше «Паранормальне явище» (2007) у власному будинку лише за $15 тис. Глядач ніби підглядав за життям звичайної пари, Кеті (Кеті Фезерстон) та Міки (Міка Слоут), які намагаються зафіксувати на плівку присутність у своєму будинку потойбічної сутності. Особливість «Паранормального явища» в тому, що воно лякає не монстрами, а очікуванням: кожен статичний кадр нічної кімнати з таймером у кутку змушував мільйони людей затамовувати подих, вишукуючи ледь помітний рух простирадла або тінь у коридорі.
Успіх першої частини був приголомшливим: вона зібрала в прокаті майже $200 млн, ставши найприбутковішим фільмом в історії кіно за співвідношенням витрат і доходів. Це дало старт цілій серії, до якої увійшли три прямих продовження (2010–2012), що розширили міфологію відьомського ковену, експериментальні частини «Фатальна мітка» (2014) та «Примарний світ» (2015), а також сучасний перезапуск «Найближчий родич» (2021). Франшиза «Паранормальне явище» дала нове життя жанру «знайдених плівки» (found footage), перетворивши звичайну домашню камеру на найстрашніший інструмент у руках майстерного режисера.
Франшиза «Пила»
Франшизу, яка перетворила жанр горору на складну інтелектуальну головоломку, започаткували 2004 року режисер Джеймс Ван та сценарист Лі Воннелл — тоді ще зовсім початківці. «Пила» познайомила світ із Джоном Крамером (Тобін Белл) — філософом-маніяком на прізвисько Конструктор, який не просто вбиває своїх жертв, а пропонує їм пройти через болісні випробування заради переоцінки життя. Унікальність серії полягає у неймовірних сюжетних твістах та витончених механічних пастках, які стали візитівкою франшизи. Але за кривавими атракціонами завжди ховається моральна дилема: «На що ти готовий, щоб вижити?».
За два десятиліття «Пила» перетворилася на справжню кіноімперію, що налічує вже десять фільмів: від оригінальної трилогії (2004–2006) та щорічних релізів до «Пила 3D» (2010), спроби перезавантаження «Пила 8» (2017), спінофу «Спіраль» (2021) та тріумфального повернення до витоків у «Пила X» (2023). 2010 року франшиза навіть потрапила до Книги рекордів Гіннеса як «Найуспішніша серія жахів усіх часів», заробивши понад мільярд доларів у світовому прокаті, хоча й з роками опустилася на третє місце в цьому списку, поступившись рекордом франшизам «Закляття» та «Воно». Попри зміну режисерів, «Пила» залишається неперевершеним майстром напруги, де голос ляльки Біллі на триколісному велосипеді досі викликає дрижаки у глядачів по всьому світу.
Франшиза «Астрал»
Коли 2010 року творці «Пили» Джеймс Ван та Лі Воннелл вирішили відійти від кривавих пасток у бік класичних фільмів жахів про привидів. Але зі своєю фішкою. Нею стала концепція Астралу — загадкового потойбічного виміру, куди потрапляють душі людей, поки їхні тіла намагаються захопити демони. Особливу харизму серії подарували актори Патрік Вілсон та Роуз Бірн, які зіграли подружжя Ламбертів, що раз у раз опиняється в центрі історії, а справжньою іконою стала Лін Шей у ролі медіума Еліс Райнер, яка допомагає Ламбертам боротися з темними сутностями. Мікс сімейної драми та сюрреалістичного візуалу, де демони можуть мати вигляд як карнавальні блазні чи похмурі наречені, став справжньою візитівкою «Астралу».
На сьогодні франшиза налічує п’ять основних стрічок: оригінальний «Астрал» (2010), сиквел «Астрал: Частина 2» (2013), приквели «Астрал: Частина 3» (2015) та «Астрал: Останній ключ» (2018), а також гучне завершення основної історії — «Астрал: Червоні двері» (2023), де Патрік Вілсон дебютував уже як режисер. Франшиза стала справжньою «грошовою машиною» Голлівуду, встановивши кілька рекордів рентабельності: наприклад, перша частина при бюджеті лише в $1,5 млн зібрала в прокаті майже $100 млн. «Астрал» довів, що для того, аби налякати світ до нестями, не потрібні величезні бюджети — достатньо лише таланту та одного зловісного скрипу дверей.
«Я — легенда»
Стрічка режисера Френсіса Лоуренса за однойменним романом Річарда Метісона стала еталоном постапокаліптичного горору, де відчуття самотності лякає сильніше за будь-яких монстрів. У центрі сюжету — військовий медик Роберт Невілл (Вілл Сміт), який залишається єдиною живою людиною в Нью-Йорку, спорожнілому після того, як вірус перетворив людство на агресивних світлочутливих мутантів. Фільм заворожує приголомшливою атмосферею покинутого, зарослого бур’янами мегаполіса, та чіпляє найтонші струни серця пронизливим дуетом Невілла та його собаки Сема — єдиної живої душі, що лишилася поруч із чоловіком. Стрічка стала касовим хітом, зібравши понад $580 млн, і закарбувалася в пам’яті глядачів як потужна драма про людину, котра щодня бореться за надію в світі, де, здається, жодної надії вже не лишилося.
«Тихе місце»
Цей фільм режисера Джона Красінскі став справжнім ковтком свіжого повітря (та тиші) у жанрі, довівши, що майже повна відсутність діалогів може бути набагато красномовнішою за крики. Сюжет розгортається навколо родини Ебботтів, яка змушена жити в цілковитому мовчанні, щоб не стати здобиччю сліпих, але наділених надчутливим слухом інопланетних монстрів. Головні ролі виконали сам Джон Красінскі та його дружина в реальному житті Емілі Блант, чия неймовірна акторська хімія зробила історію максимально інтимною та щирою.
«Тихе місце» має справді унікальний звуковий дизайн, завдяки якому ми настільки занурюємося в атмосферу, що боїмося поворухнутися, аби не порушити тишу на екрані. Тож недивно, що стрічка отримала номінацію на «Оскар» за найкращий монтаж звуку. Продовження, «Тихе місце 2» (2021), не лише розширило межі світу, показавши інших вцілілих, а й встановило посткоронавірусний рекорд, ставши першим фільмом, що подолав позначку у $100 млн касових зборів у США після відкриття кінотеатрів. А згодом франшиза поповнилася приквелом «Тихе місце: День перший» (2024) про початок навали інопланетян, який вивів камерний всесвіт у формат блокбастеру-катастрофи, зумівши утім зберегти фіромову тишу, демонструючи події з точки зору героїні, яка сама не чує.
«28 років потому»
Повернення легендарного дуету режисера Денні Бойла та сценариста Алекса Ґарленда стало однією з найочікуваніших подій для шанувальників інтелектуального горору. Культова сага, що почалася з фільму «28 днів потому» (2002), який назавжди змінив правила жанру зомбі-горору, представивши світу «швидких зомбі», та продовжилася напруженим сиквелом «28 тижнів потому» (2007), нарешті отримала масштабне продовження. У новому фільмі акцент зміщений із безпосередньо виживання на те, як як саме жити у такому поламаному світі — і залишитися в ньому людиною. Стрічка, що майстерно поєднує фірмовий британський реалізм із масштабним постапокаліптичним екшном, досліджує, як людство пристосувалося до життя в умовах постійної загрози. За сюжетом через 28 років після спалаху зомбі-епідемії Британські острови закриті на карантин, тоді як у континентальній Європі вірус вдалося подолати. Головний герой, 12-річний Спайк (Алфі Вільямс), народився і виріс у цьому викривленому світі. Він разом із батьком і мамою мешкає у комуні, відрізаній від великої землі (і зомбі) водою. Експедиція на велику землю стає ініціацією Спайка у дорослішання. Протягом своєї подорожі Спайк випадково зустрічає Ієна Келсона (Рейф Файнс), колишнього сімейного лікаря. І до нього він вирішує привести свою божевільну маму (Джоді Комер), щоб той допоміг їй, адже у комуні лікарів не лишилося.
Цей проєкт став початком нової амбітної трилогії, яка реалізується із неймовірною швидкістю. Адже вже 15 січня виходить друга частина — «28 років потому: Храм кісток».
«5 ночей у Фредді»
Цей фільм став справжнім святом для мільйонів фанатів, адже він заснований на культовій серії відеоігор Скотта Ковтона Five Nights at Freddy’s, яка свого часу перетворила дитячі страхи перед ляльками-аніматроніками на глобальний інтернет-феномен. Сюжет знайомить нас із Майком (Джош Гатчерсон), який влаштовується нічним охоронцем у занедбану піцерію Freddy Fazbear’s Pizza. Проте звичайна зміна перетворюється на боротьбу за виживання, коли велетенські механічні талісмани закладу — Фредді, Бонні, Чіка та Фоксі — починають жити власним кривавим життям. Особливість стрічки в тому, що для створення монстрів не використовували комп’ютерну графіку: легендарна студія Jim Henson’s Creature Shop побудувала реальних ляльок-аніматроніків, що додало кадрам моторошної автентичності.
Фільм встановив неймовірні рекорди, ставши найкасовішим проєктом студії Blumhouse та довівши, що ігрові адаптації в жанрі горор мають колосальний потенціал. Популярність історії виявилася настільки масштабною, що розробка сиквела не змусила на себе чекати: вже 2025 року на екрани вийшло продовження — «5 ночей у Фредді 2».
