2362
0
Сергій Корсунський
Кожна демократія йде власним історичним шляхом, натомість усі автократії обирають один і той самий. Поки в Україні, Європі та США всю увагу було сконцентровано на перемовинах щодо угоди про припинення війни, у Східній Азії конфлікт між Японією і Китаєм набув небаченої за багато років гостроти. Він може мати наслідки, зокрема, й для припинення нашої війни, оскільки в гру вступили США. Вже протягом кількох тижнів Китай демонструє яскравий приклад того, що очікує людство в новому світі, який ґрунтується на «договірняках» замість права, силі замість дипломатії й брехні, що стає новою правдою. У багатьох аспектах політика тиску на Японію спричиняє дежавю, якщо пригадати тиск на Україну з боку нашого біснуватого сусіда перед війною. Пекін використав досить стандартне обговорення в парламенті Японії питань, пов’язаних із загрозами національній безпеці, для ескалації напруги між сусідніми державами, яка сягнула небачених масштабів.
Намагаючись досягти політичних цілей, КНР вдається до тих самих методів і наративів, які Росія використовувала проти України протягом років, що передували вторгненню. Азійський контекст, звісно, інший, але такі елементи, як фальсифікація історії, перекручування на власний розсуд норм міжнародного права, демонізація іншої сторони, брутальна дезінформація, прямі погрози та звинувачення у злочинах, яких ніколи не було, спроби втручання у внутрішні справи — ось лише частина застосованого інструментарію.
Тайванська криза 2025: Китай проти Японії, а козирі у Трампа — NYT
А тим часом конфлікт можна було вирішити на самому початку засобами класичної дипломатії. Для цього замість погроз «відрубати голову» главі уряду Японії з боку китайського дипломата середньої ланки потрібно було ініціювати прямі контакти на рівні двох урядів і переконатися, що насправді жодної зміни позиції Японії не відбулося. Про стурбованість Токіо напруженою ситуацією в Тайванській протоці японські урядовці говорили протягом останніх 14 років. Також уже досить давно було відомо про наміри розмістити протикорабельні ракети середньої дальності на японському острові Йонагуні, розташованому на відстані 110 миль від Тайваню. Таке рішення стало прямим наслідком різкого збільшення військової присутності КНР навколо Тайваню й прямих загроз застосувати силу з боку Пекіна, якщо «Тайвань шукатиме незалежності». Воно не мало й не має нічого спільного з твердженнями КНР про «відродження японського мілітаризму».
Натомість Китай пішов шляхом ескалації. Офіційні чиновники КНР дуже швидко подолали всі ступені стриманості й сьогодні напряму погрожують Японії силою. Речник Міністерства оборони КНР від імені й за дорученням (якого йому ніхто не давав) «усіх жертв в Азії» заявив про «катастрофу, яку принесли японські фашисти», й пообіцяв «не допустити повернення японського мілітаризму», якого просто не існує навіть у теорії. Японії ставлять у провину рішення про продаж ракет «Петріот» США, початок обговорення в парламенті стратегічних документів, що стосуються безпеки, й плани виділити 2% ВВП на оборону вже до березня наступного року.
Перелік абсолютно безпідставних звинувачень на адресу Японії виглядає настільки абсурдним, що навіть важко визначити, чи доцільно їх спростовувати. У той час, як у середніх школах КНР підручники для дітей сповнені ненависті до японців, а всі дії КПК під час громадянської війни, культурної революції, захоплення Тібету тощо висвітлюються як приклад послідовного та цивілізованого розвитку, важко здивуватися закликам Пекіна до китайців не відвідувати Японії, де їх життю начебто щось загрожує. Уряд КНР закликав китайських студентів припинити навчання в Японії, введено заборону на імпорт японських морепродуктів, скорочується кількість рейсів китайських авіаліній, якими, зокрема, до Японії прибували й російські туристи. Китайська влада скасувала концерти японських музикантів і відклала на невідомий строк показ нових аніме.
Японія намагається заспокоїти Китай після дипломатичного скандалу та погроз
МЗС Китаю категорично наполягає на тому, щоби Санає Такаїчі «забрала назад» свої слова, що стали причиною істерії, а також намагається диктувати, що має говорити міністр оборони Японії та інші офіційні особи. Звісно, такі вимоги є прямим втручанням у внутрішні справи Японії, й тому їх було відкинуто як абсурдні.
Уряд Японії послідовно спростовує брехливі заяви, які лунають із Пекіна. Зокрема було оприлюднено статистику, що свідчить про різке скорочення випадків насильства проти китайських туристів (цього року — лише вісім випадків на 8,5 мільйона туристів). Було надано чіткий правовий аналіз міжнародно-правових документів, які свідчать про послідовну позицію Японії щодо Тайваню протягом усього повоєнного періоду.
Деталі в цьому випадку не такі важливі, як модель фальсифікації минулого, яку послідовно вибудовує Пекін. За словами офіційних джерел КНР, комуністичний Китай є єдиним державним утворенням, яке існувало з часів падіння імперії; КНР є переможцем у Другій світовій війні разом із СРСР, і китайський народ зазнав найбільших втрат; передача Тайваню КНР є частиною повоєнного врегулювання тощо. Факти, що КНР було засновано лише 1949 року, Республіка Китай була членом ООН і РБ ООН до 1972 року, КНР ніколи не володіла Тайванем, участь у Каїрській конференції 1943 року брав саме Чан Кай-шек тощо, повністю ігноруються. Пам’ятаєте: хто керує теперішнім, той керує і минулим?
Японський політикум і суспільство зберігають у цих умовах спокій і витримку, зокрема триває робота над пакетом економічних стимулів для пожвавлення ділової та виробничої активності. Відповіді на звинувачення КНР даються по суті, без нагнітання додаткової напруженості. Можливо, все б так і затихло, як це вже не раз бувало в минулому, якби конфлікт не перейшов на вищий щабель — із залученням зовнішніх чинників. Спочатку Китай звернувся зі звинуваченнями на адресу Японії до ООН і МАГАТЕ (пізніше Токіо категорично спростувало їх), а потім Сі Цзіньпін ініціював телефонну розмову з Трампом. Після розмови з очільником КНР Трамп зателефонував Такаїчі. З інформації, яку пізніше оприлюднили сторони, та з урахуванням думок поінформованих експертів можна зробити такі припущення.
Атака з боку Китаю на прем’єр-міністра Японії, відому своїми правими поглядами та стійкою підтримкою Тайваню, мала на меті відразу зламати її волю щодо посилення безпекової ролі Японії в регіоні й ревіталізації японської економіки. Триденний візит до Токіо президента Трампа спричинив у Пекіні занепокоєння, оскільки засвідчив зміцнення стратегічного альянсу Японії та США — найбільшої перепони для розширення впливу Китаю у Східній Азії. Водночас Сі Цзіньпін особисто переконався у зацікавленості Трампа в торговельному перемир’ї з КНР, подальшому постачанні рідкісноземельних металів до США, закупівлі китайськими компаніями американської аграрної продукції. Цілком слушною в цьому контексті виглядає ідея використати істерію навколо висловлювань Такаїчі не тільки для того, щоб продемонструвати Трампу рішучість Китаю поглинути Тайвань, а й щоби «поставити на місце» Японію, причому силами її стратегічного партнера та союзника.
Чому одна фраза прем’єрки Японії вибила Китай із дипломатичної колії
Саме тому так різняться повідомлення про зміст телефонних розмов, що відбулися. В офісі прем’єр-міністра стверджують, що розмова була конструктивною, Дональд Трамп укотре запропонував підтримувати найвищий рівень контактів. Проте, на думку експертів, практично немає сумніву в тому, що Трамп також попросив Санає Такаїчі утримуватися від заяв, які можуть дратувати Китай. Китайські джерела стверджують, що «Трамп висловив розуміння важливості проблеми Тайваню для КНР», американські — взагалі не згадують цього питання у своїх прес-релізах. МЗС КНР стверджує, що під час розмови Сі Цзіньпін нагадав президенту США, що «Китай і США пліч-о-пліч боролися з фашизмом під час Другої світової війни» і що «повернення Тайваню Китаю є інтегральною частиною повоєнного міжнародного порядку». Такі заяви, безперечно, є рішучою спробою відділити в історичному дискурсі США та КНР від Японії. Трамп і Сі домовились обмінятися державними візитами наступного року. Складається враження, що Сі досяг своєї мети в тому, що Трамп не став беззастережно на бік Такаїчі, але все ж таки не примусив главу уряду Японії вибачатись і змінювати позицію.
Додатковим чинником, який дратує Пекін, виглядає запланований на грудень перший саміт Японії і п’яти країн Центральної Азії, з якими нещодавно проводив саміт і Трамп. Китай розглядає п’ять республік колишнього СРСР як свою зону впливу, і наміри спершу США, а тепер і Японії налагодити з ними альтернативну взаємодію не можуть не турбувати Пекін. Тепер перш ніж приїхати до Токіо, вони зважуватимуть, чи варто їхати на саміт до Японії, яка сьогодні зазнає такої критики КНР.
Водночас варто констатувати, що Пекіну не вдалося мобілізувати підтримку з боку інших держав, попри звернення до ООН із абсурдними звинуваченнями на адресу Японії в порушенні статуту організації та наявних домовленостей щодо статусу Тайваню. Наразі, на думку провідних експертів із безпеки, питання полягає в тому, чи знайде Сі Цзіньпін достатньо аргументів, аби «обміняти» Тайвань на торговельні поступки у відносинах зі США, і що тоді робитимуть такі країни, як Японія та Філіппіни, для яких «падіння» Тайваню загрожує морською блокадою. Здається, вже час поставити й інше питання: яка територія чи країна буде наступною ціллю для КНР після Тайваню?
