1449
Початково вважалося, що Всесвіт — статична структура, як стверджував Альберт Ейнштейн у своїй теорії загальної відносності 1915 року.
Проте астрономічні спостереження, проведені за допомогою телескопів, вказали на інше: галактики віддаляються одна від одної, що свідчить про розширення простору. Це змусило вчених переглянути початкову інтерпретацію рівнянь Ейнштейна, які, як виявилось, дозволяють динамічну модель Всесвіту. Таким чином, космологи створили нові моделі, що враховують еволюцію Всесвіту.
Згідно з сучасними уявленнями, розширюється не лише відстань між об’єктами, а сама структура простору-часу.
«Не стільки галактики віддаляються одна від одної, скільки простір між ними, сама структура Всесвіту», — пояснює фізик Роб Койн. Уявна аналогія з поверхнею повітряної кульки демонструє, що всі точки (галактики) віддаляються одна від одної, не маючи спільного центру. Важливо, що рух об’єктів не відбувається крізь простір, а є наслідком розтягування самого простору.
Центру в традиційному розумінні у Всесвіту немає. Як каже автор, «запитання “Де центр Всесвіту?” дещо схоже на запитання “Де центр поверхні повітряної кульки?”». Всесвіт, подібно до цієї поверхні, не має початкової точки, з якої все розлітається. Це розширення не має напрямку або фокусу, а є глобальним явищем.
Ключове непорозуміння виникає через обмеження нашого просторово-часового сприйняття. Ми звикли розглядати простір і час окремо, проте загальна теорія відносності об’єднує їх у чотиривимірну систему — «простір-час». «Наш мозок налаштований мислити про простір і час окремо. Але у Всесвіті вони переплітаються в єдину тканину», — підкреслює автор. Це об’єднання означає, що поняття центру не має сенсу в космологічному масштабі.
Таким чином, відповідь на питання про центр Всесвіту не просто наукова — вона підриває нашу інтуїтивну логіку. Усвідомлення того, що «все розширюється всюди, одночасно», відкриває лише частинку того, наскільки складною і загадковою є природа космосу.
