227
Після відкриття місячного походження об’єкта 469219 Kamoʻoalewa (Камоалева) вчені запитали себе: скільки ще вибитих з Місяця уламків можуть затримуватися в навколоземному просторі? Як з’ясувалося, багато в чому це залежить від того, з якого саме боку Місяця вилітає його уламок. На околицях нашої планети набагато більше шансів зустріти квазісупутники родом з екваторіальних областей зворотного боку Місяця.
Відкритий у 2016 році приблизно 40-метровий астероїд Камоалева вважається найстабільнішим квазилуном із відомих на сьогодні: за оцінками, він залишається в цій якості вже кілька сотень років і протримається ще 200-700 років. Втім, є на околицях Землі один об’єкт, який явно перевершує його у відданості нашій планеті, — 2023 FW13: він супроводжує нас уже чотири тисячі років.
Але річ у тому, що це небесне тіло просто рухається навколо Сонця синхронно із Землею. Тим часом розташований за 14-38 мільйонів кілометрів від планети Камоалева не просто «висить» біля неї, а робить навколо Землі «уявні» оберти — насправді об’єкт теж обертається навколо Сонця, але гравітація планети змушує його постійно міняти орбіту. За рахунок цього об’єкт виглядає «танцювальним» навколо неї. Саме це забезпечує астероїду статус квазілуни.
У навколоземному просторі відомо ще кілька таких прикладів, але Камоалева примітний і своїм походженням. У 2021 році вчені виявили, що за спектром світла, що відображається, цей квазісупутник майже ідентичний зразкам місячного ґрунту, доставленого астронавтами місії «Аполлон-14». У поєднанні з повільним рухом небесного тіла щодо Землі це призвело до цікавого висновку: Камоалева — уламок Місяця.
Нагадаємо, фрагменти кам’янистих планет або супутників вибиває з їхньої поверхні ударами астероїдів, що падають. До речі, уламки, що згодом вилетіли, можуть впасти на іншу планету, саме тому на Землі вдалося зібрати досить багату колекцію місячних і марсіанських метеоритів. Щоб підкинутий ударом камінь подолав тяжіння свого рідного світу та вирушив у міжпланетну подорож, удар має надати йому певної швидкості. Для «втікання» з Місяця необхідно близько 2,38 кілометра на секунду.
Нещодавно група астрономів із Бразилії, Німеччини та Чехії вирішила з’ясувати, як саме викинутий із Місяця фрагмент стає квазісупутником Землі, що для цього потрібно і скільки таких об’єктів може бути. Своїми результатами вони поділилися у статті, доступній на сервері препринтів arXiv.org.
Дослідники підрахували, що ідеальна для майбутньої квазилуни швидкість вильоту з рідної поверхні — 2,86 кілометра на секунду, тобто трохи більша за мінімально необхідну. При цьому має значення, звідки саме «стартувати»: найкраще з екваторіальних регіонів зворотного боку Місяця. Як пояснили вчені, саме тоді брила отримає найправильніший імпульс, щоб не відлетіти в міжпланетний простір і не впасти назад на Місяць або на Землю. Найцікавіше, що це підходить під характеристики передбачуваних рідних країв Камоалева — кратера Джордано Бруно: він якраз знаходиться неподалік екватора на звороті Місяця.
За підрахунками вчених, більшість викинутих у космос уламків Місяця стають звичайними навколоземними астероїдами, а лише 1,92 відсотка – квазілунами. Ще трохи фрагментів природного супутника Землі можуть якийсь час супроводжувати планету дещо по-іншому: триматися на околицях точок Лагранжа — областей «рівноваги» між силами тяжіння Землі та Сонця. Такі орбіти, за космічними мірками, недовговічні: гравітація Сонця та планет швидко їх змінює. Виходячи з отриманих даних, виглядає великим успіхом зустріти відразу кілька квазісупутників місячного походження.
