215
Пошук позаземного життя залишається однією з найамбітніших задач сучасної науки, і дедалі більше астробіологів переконані: життя за межами Землі може бути абсолютно несхожим на все, що відомо науці. Це ставить під сумнів традиційні підходи до його пошуку і спонукає до перегляду критеріїв, якими керуються дослідники.
На сьогодні астрономи виявили понад 5 000 екзопланет, багато з яких розташовані в так званій зоні життя — області навколо зірки, де на поверхні планети може існувати рідка вода. Теоретично, у Чумацькому Шляху може бути щонайменше 300 мільйонів таких «біологічних експериментів». Проте ми досі маємо лише одне правдиве джерело життя — Землю. І навіть поняття «життя» залишається науково не визначеним остаточно.
Більшість учених погоджується, що мікробне життя — найімовірніша форма позаземної біології. Але навіть якщо ми шукатимемо більш розвинені форми, вони можуть мати зовсім іншу хімію, структуру та логіку розвитку. Наприклад, життя на інших планетах може не базуватися на воді або вуглеці — елементах, які є основою земного життя. Натомість можливими середовищами для життя можуть бути аміак, сірчана кислота чи навіть рідкий діоксид вуглецю.
Один зі шляхів пошуку — спектроскопічний аналіз атмосфер екзопланет. Це дозволяє виявляти так звані біосигнатури — ознаки, які можуть вказувати на наявність життя, наприклад, кисень або сліди хлорофілу. Інша стратегія — пошук техносигнатур, тобто ознак розвинених цивілізацій: штучне освітлення, радіохвилі або індустріальні забруднювачі, як-от діоксид азоту.
Вчені також досліджують роль інформаційної складності в розвитку життя. Наприклад, навіть мінерали, не бувши живими організмами, з часом ускладнюються. Це може свідчити про існування універсального закону, за яким складні системи — біологічні чи ні — еволюціонують у напрямку збереження інформації. У такому разі життя могло б бути лише одним із варіантів цієї еволюції.
Якщо так, то й саме визначення життя доведеться переглянути. Можливо, майбутні відкриття на кшталт мінеральних слідів або чужих сигнатур у спектрах атмосфери дадуть нам перші натяки на інші форми існування — настільки чужі, що ми не відразу їх упізнаємо. У пошуках «життя, якого ми не знаємо», наука змушена виходити за межі звичних моделей — і в цьому, ймовірно, полягає найбільший виклик XXI століття.
Пошук позаземного життя залишається однією з найамбітніших задач сучасної науки, і дедалі більше астробіологів переконані: життя за межами Землі може бути абсолютно несхожим на все, що відомо науці. Це ставить під сумнів традиційні підходи до його пошуку і спонукає до перегляду критеріїв, якими керуються дослідники.
На сьогодні астрономи виявили понад 5 000 екзопланет, багато з яких розташовані в так званій зоні життя — області навколо зірки, де на поверхні планети може існувати рідка вода. Теоретично, у Чумацькому Шляху може бути щонайменше 300 мільйонів таких «біологічних експериментів». Проте ми досі маємо лише одне правдиве джерело життя — Землю. І навіть поняття «життя» залишається науково не визначеним остаточно.
Більшість учених погоджується, що мікробне життя — найімовірніша форма позаземної біології. Але навіть якщо ми шукатимемо більш розвинені форми, вони можуть мати зовсім іншу хімію, структуру та логіку розвитку. Наприклад, життя на інших планетах може не базуватися на воді або вуглеці — елементах, які є основою земного життя. Натомість можливими середовищами для життя можуть бути аміак, сірчана кислота чи навіть рідкий діоксид вуглецю.
Один зі шляхів пошуку — спектроскопічний аналіз атмосфер екзопланет. Це дозволяє виявляти так звані біосигнатури — ознаки, які можуть вказувати на наявність життя, наприклад, кисень або сліди хлорофілу. Інша стратегія — пошук техносигнатур, тобто ознак розвинених цивілізацій: штучне освітлення, радіохвилі або індустріальні забруднювачі, як-от діоксид азоту.
Вчені також досліджують роль інформаційної складності в розвитку життя. Наприклад, навіть мінерали, не бувши живими організмами, з часом ускладнюються. Це може свідчити про існування універсального закону, за яким складні системи — біологічні чи ні — еволюціонують у напрямку збереження інформації. У такому разі життя могло б бути лише одним із варіантів цієї еволюції.
Якщо так, то й саме визначення життя доведеться переглянути. Можливо, майбутні відкриття на кшталт мінеральних слідів або чужих сигнатур у спектрах атмосфери дадуть нам перші натяки на інші форми існування — настільки чужі, що ми не відразу їх упізнаємо. У пошуках «життя, якого ми не знаємо», наука змушена виходити за межі звичних моделей — і в цьому, ймовірно, полягає найбільший виклик XXI століття.
