222
Нове теоретичне дослідження кидає виклик одному з фундаментальних уявлень сучасної фізики — концепції простору-часу, яку сформулював Альберт Айнштайн. Дослідники запропонували ідею, згідно з якою простір може не бути базовою частиною Всесвіту, а виникати як похідна з часу. Робота, опублікована на платформі препринтів arXiv, базується на аналізі поведінки одного квантового біта — кубіта — у часі.
Кубіт, як елемент квантових систем, здатен перебувати в стані суперпозиції, поєднуючи два можливих стани одночасно. Вчені побудували математичну модель, яка дозволяє послідовно вимірювати стан кубіта протягом певного проміжку часу. Виявилось, що взаємозв’язки між цими вимірюваннями мають структуру, подібну до геометрії тривимірного простору — зокрема, в них вдалося вивести евклідову метрику без попередньої інформації про стан самого кубіта.
Автори дослідження стверджують, що їхня модель дозволяє сформулювати відстані у просторі, виходячи винятково з часових змін, тобто без участі просторових координат як таких. Це дає підстави припускати, що тривимірний простір може бути не базовим, а похідним явищем, яке виникає з глибших часових процесів на рівні квантової інформації.
Це припущення суперечить загальноприйнятій моделі простору-часу як єдиної чотиривимірної структури, що лежить в основі спеціальної та загальної теорій відносності. Водночас ідея про те, що час є первинним, не нова — у деяких альтернативних філософських і фізичних теоріях стверджується, що минуле й майбутнє є лише конструкціями свідомості, тоді як реальним є лише послідовність «теперішніх моментів».
Попри революційний характер гіпотези, її критики зауважують, що дослідження не пояснює конкретного механізму виникнення простору з часу. Водночас самі автори вважають, що в майбутньому ці ідеї можна буде перевірити за допомогою квантових комп’ютерів і ультрахолодних квантових систем, де ефект суперпозиції відтворюється з високою точністю.
Це дослідження не дає остаточних відповідей, але змушує переглянути наше уявлення про фундаментальні елементи реальності. Якщо простір — це не основа Всесвіту, а похідна інформаційна структура, то саме час може виявитися глибшою сутністю, яка формує все, що ми знаємо.
Нове теоретичне дослідження кидає виклик одному з фундаментальних уявлень сучасної фізики — концепції простору-часу, яку сформулював Альберт Айнштайн. Дослідники запропонували ідею, згідно з якою простір може не бути базовою частиною Всесвіту, а виникати як похідна з часу. Робота, опублікована на платформі препринтів arXiv, базується на аналізі поведінки одного квантового біта — кубіта — у часі.
Кубіт, як елемент квантових систем, здатен перебувати в стані суперпозиції, поєднуючи два можливих стани одночасно. Вчені побудували математичну модель, яка дозволяє послідовно вимірювати стан кубіта протягом певного проміжку часу. Виявилось, що взаємозв’язки між цими вимірюваннями мають структуру, подібну до геометрії тривимірного простору — зокрема, в них вдалося вивести евклідову метрику без попередньої інформації про стан самого кубіта.
Автори дослідження стверджують, що їхня модель дозволяє сформулювати відстані у просторі, виходячи винятково з часових змін, тобто без участі просторових координат як таких. Це дає підстави припускати, що тривимірний простір може бути не базовим, а похідним явищем, яке виникає з глибших часових процесів на рівні квантової інформації.
Це припущення суперечить загальноприйнятій моделі простору-часу як єдиної чотиривимірної структури, що лежить в основі спеціальної та загальної теорій відносності. Водночас ідея про те, що час є первинним, не нова — у деяких альтернативних філософських і фізичних теоріях стверджується, що минуле й майбутнє є лише конструкціями свідомості, тоді як реальним є лише послідовність «теперішніх моментів».
Попри революційний характер гіпотези, її критики зауважують, що дослідження не пояснює конкретного механізму виникнення простору з часу. Водночас самі автори вважають, що в майбутньому ці ідеї можна буде перевірити за допомогою квантових комп’ютерів і ультрахолодних квантових систем, де ефект суперпозиції відтворюється з високою точністю.
Це дослідження не дає остаточних відповідей, але змушує переглянути наше уявлення про фундаментальні елементи реальності. Якщо простір — це не основа Всесвіту, а похідна інформаційна структура, то саме час може виявитися глибшою сутністю, яка формує все, що ми знаємо.
