194
Мережа далекого космосу НАСА відзначила 60-річний ювілей своєї діяльності, розпочавши будівництво нової революційної антени в Канберрі, що ознаменувало початок нового етапу в історії космічних комунікацій та підтримки майбутніх міжпланетних місій.
Комплекс у Канберрі є життєво важливою частиною глобальної мережі зв’язку. Він забезпечує комунікацію з космічними апаратами по всій Сонячній системі. Сьогодні цей об’єкт проходить серйозну технологічну модернізацію. Це дозволить обробляти значно більші обсяги даних з майбутніх місій.
19 березня 2025 року об’єкт Мережі далекого космосу в Канберрі відсвяткував подвійну подію. Він відзначив свою 60-ту річницю та розпочав будівництво нової потужної радіоантени. Ця подія підкреслює ключову роль комплексу в дослідженні космосу протягом десятиліть.
Нова антена для нових викликів
Нова споруда, що отримала назву Deep Space Station 33, представлятиме собою багаточастотну антену з хвилеводним променем. Її ширина становитиме 34 метри. Більша частина конструкції буде розташована під землею на масивному бетонному п’єдесталі.
Кевін Коггінс, заступник помічника адміністратора програми НАСА SCaN, відзначив символічне значення нової антени: “Коли ми озираємося на 60 років неймовірних досягнень у Канберрі, закладення нової антени є символом наступних 60 років наукових відкриттів”. Він підкреслив важливість впровадження нових технологій для підтримки зростаючого флоту космічних місій.
Нова антена в Канберрі буде введена в експлуатацію у 2029 році. Вона стане останньою з шести параболічних антен, збудованих у рамках програми розширення апертури НАСА. Ця програма спрямована на підтримку сучасних і майбутніх космічних апаратів.
Розташування комплексу в Канберрі має особливе значення для міжзоряних місій. Через своє положення в Південній півкулі цей об’єкт є єдиним, який може надсилати команди космічному апарату “Вояджер-2”. Зонд зараз перебуває на відстані близько 21 мільярда кілометрів від Землі.
Історія та глобальне значення мережі
Мережа далекого космосу була офіційно заснована 24 грудня 1963 року. Перші наземні станції НАСА, включаючи комплекс у Голдстоуні, були підключені до центру управління в Лабораторії реактивного руху. Ця споруда, відома як Центр управління космічними польотами, залишається головним вузлом мережі.
Комплекс у Мадриді приєднався до мережі у 1964 році. Станція в Канберрі почала свою роботу в 1965 році з однією радіоантеною шириною 26 метрів. З тих пір вона допомагала підтримувати сотні космічних місій.
Кевін Фергюсон, директор комплексу в Канберрі, підкреслив історичну роль об’єкта: “Канберра відіграла вирішальну роль у відстеженні, комунікації і зборі даних деяких з найбільш значущих місій в історії космосу”. Він наголосив, що комплекс продовжуватиме відігравати ключову роль у дослідженні космосу.
Три комплекси Мережі далекого космосу розташовані на рівній відстані один від одного по всій земній кулі. Це забезпечує безперервне покриття для зв’язку з космічними апаратами незалежно від їхнього розташування в Сонячній системі. Така структура дозволяє підтримувати постійний контакт з місіями, що знаходяться за мільярди кілометрів від Землі.
Майбутнє космічного зв’язку: лазерні технології
Окрім будівництва нових радіоантен, НАСА активно експериментує з лазерним зв’язком. Ця технологія має потенціал забезпечити значно більший потік даних між Землею та космічними апаратами. Традиційні радіочастоти поступаються за пропускною здатністю лазерним комунікаціям.
Агентство вже проводить експеримент з оптичного зв’язку в далекому космосі за допомогою місії Psyche. З моменту запуску в жовтні 2023 року ця місія продемонструвала високу швидкість передачі даних на рекордні відстані. Вона навіть передала потокове відео надвисокої чіткості з глибокого космосу.
Емі Сміт, заступник керівника проекту Deep Space Network, бачить величезний потенціал у поєднанні технологій: “Лазерний і радіозв’язок можна навіть поєднати для створення гібридних антен, які можуть передавати дані на радіо і оптичних частотах одночасно. Це могло б змінити правила гри для НАСА”.
Ці інновації мають вирішальне значення для майбутніх амбітних місій агентства. Зростаючий обсяг наукових даних вимагає більшої пропускної здатності. Комбіновані радіо-оптичні системи можуть стати основою для наступного покоління космічних комунікацій.
Шістдесят років розвитку Мережі далекого космосу демонструють еволюцію технологій зв’язку. Від перших радіоантен до сучасних лазерних комунікацій – ця історія відображає постійний прогрес у дослідженні космосу. Нова антена в Канберрі є лише початком наступної глави в цій захопливій історії.
