81
Науковці знайшли відповідь на давню загадку: чому надзвичайно важливі для походження життя карбонатні хондрити — метеорити, багаті на воду та амінокислоти — трапляються так рідко, хоча астероїди, з яких вони походять, є досить поширеними у Сонячній системі. Нове дослідження показало, що їхня рідкість зумовлена подвійним «фільтром» — впливом сонячного тепла та земної атмосфери.
Дослідники проаналізували траєкторії понад 7 900 метеоритів, зокрема в пустельних регіонах, і з’ясували, що карбонатні метеорити становлять лише близько 4% від усіх, хоча теоретично їх мало б бути близько 50%. Причина — крихкість таких об’єктів: вони часто руйнуються ще до входу в атмосферу через багаторазовий нагрів під час близьких проходжень повз Сонце. Навіть ті, що таки досягають верхніх шарів атмосфери, здебільшого згоряють без сліду.
Ці астероїди багаті на леткі речовини — компоненти, що легко випаровуються, і саме це робить їх особливо вразливими до тепла. Моделі показали, що навіть орбіти, близькі до Венери, здатні поступово знищувати карбонатні астероїди. Деякі з них розпадаються ще раніше — під дією гравітаційного впливу планет, що порушує їхню цілісність.
Попри це, дослідники зазначають, що уламки карбонатних тіл продовжують потрапляти в атмосферу у вигляді космічного пилу, несучи із собою воду, яка врешті-решт випадає на Землю з дощем. Проте доля складніших молекул, таких як амінокислоти, залишається невизначеною. Результати дослідження також мають значення для планетарної безпеки: темні астероїди цього типу складніше виявити, особливо поблизу Сонця, що може становити загрозу у разі пізнього виявлення.
Науковці знайшли відповідь на давню загадку: чому надзвичайно важливі для походження життя карбонатні хондрити — метеорити, багаті на воду та амінокислоти — трапляються так рідко, хоча астероїди, з яких вони походять, є досить поширеними у Сонячній системі. Нове дослідження показало, що їхня рідкість зумовлена подвійним «фільтром» — впливом сонячного тепла та земної атмосфери.
Дослідники проаналізували траєкторії понад 7 900 метеоритів, зокрема в пустельних регіонах, і з’ясували, що карбонатні метеорити становлять лише близько 4% від усіх, хоча теоретично їх мало б бути близько 50%. Причина — крихкість таких об’єктів: вони часто руйнуються ще до входу в атмосферу через багаторазовий нагрів під час близьких проходжень повз Сонце. Навіть ті, що таки досягають верхніх шарів атмосфери, здебільшого згоряють без сліду.
Ці астероїди багаті на леткі речовини — компоненти, що легко випаровуються, і саме це робить їх особливо вразливими до тепла. Моделі показали, що навіть орбіти, близькі до Венери, здатні поступово знищувати карбонатні астероїди. Деякі з них розпадаються ще раніше — під дією гравітаційного впливу планет, що порушує їхню цілісність.
Попри це, дослідники зазначають, що уламки карбонатних тіл продовжують потрапляти в атмосферу у вигляді космічного пилу, несучи із собою воду, яка врешті-решт випадає на Землю з дощем. Проте доля складніших молекул, таких як амінокислоти, залишається невизначеною. Результати дослідження також мають значення для планетарної безпеки: темні астероїди цього типу складніше виявити, особливо поблизу Сонця, що може становити загрозу у разі пізнього виявлення.
