1133
Розрахунки показали, що невеликий навколоземний об’єкт 2005 VL₁ у 1965 році був особливо близько до Землі, а через кілька місяців пролетів повз Венеру. Усе це нагадує траєкторію однієї із радянських міжпланетних станцій. Виявлений приблизно 20 років тому об’єкт 2005 VL₁, спочатку ідентифікований як астероїд, донедавна не привертав особливої уваги.
Він обертається навколо Сонця витягнутою орбітою, то наближаючись до рівня Венери, то відлітаючи трохи далі Землі. За регулярне перетин орбіти нашої планети об’єкт отримав статус навколоземного, але небезпеки його падіння не передбачається. Повний оборот він здійснює за 307 днів. Розміри небесного тіла приблизно оцінили по відбитому їм світла 9-40 метрів.
Об’єкт став цікавим після того, як виявилася різниця між його очікуваною швидкістю та реальною. «Астероїд» продемонстрував прискорення без видимих причин. Такі незвичайні випадки спостерігають із 2016 року, їх налічується вже понад десяток. Астрономи стали називати ці небесні тіла «темними кометами», тому що у них не простежується явних зовнішніх ознак комети — хвоста або коми, тобто хмари летючих речовин, що випаровуються з поверхні. Підозрюють, що все ж таки якась кількість цих летких речовин у подібному небесному тілі ще може зберігатися і спорадично вивергатися, а це створює реактивну тягу і прискорює рух орбітою.
Цей об’єкт і взагалі всі темні комети є предметом особливого наукового інтересу для відомого астрофізика, професора Гарвардського університету Абрахама (Аві) Леба. Річ у тому, що з моменту появи в Сонячній системі міжзоряного об’єкта Оумуамуа у 2017 році Леб уважно вивчає все, що з ним пов’язано. Одним із найцікавіших фактів про це небесне тіло стало його несподіване прискорення під час віддалення від нас.
Нещодавно Аві Леб разом із колегою Річардом Клоетом окремо зайнявся 2005 VL₁, розрахував його орбіту і таким чином простежив перебіг його руху за кілька останніх десятиліть. З’ясувалося, що найближче до Землі він був у листопаді 1965 року, а в лютому 1966-го опинився поряд із Венерою.
Саме це навело вчених на думку про радянську автоматичну міжпланетну станцію «Венера-2». Її запустили 12 листопада 1965 року, а через кілька днів слідом вирушила створена в парі з нею «Венера-3». На жаль, зв’язок з обома станціями перервався незадовго до їхнього підльоту до мети. «Венера-2» не передала жодних даних про планету, 27 лютого 1966 року пролетіла за 24 тисячі кілометрів від неї і стала супутником Сонця. Її напарниця незабаром увійшла в атмосферу Венери, відокремила апарат, що спускається, і стала першим рукотворним об’єктом на поверхні іншої планети.
Про свої підозри з приводу 2005 VL₁ астрофізики розповіли у статті, доступній на сервері препринтів arXiv. Вони підкреслили, що розрахункова орбіта радянського апарату і реально спостерігається орбіта «астероїда» справді дуже схожі, ймовірність випадкового збігу їхнього розташування у 1965 та 1966 роках становить менше одного відсотка. Те, як об’єкт відбиває світло, дозволяє припускати «блиск» сонячних панелей та інших частин конструкції зонда.
За словами дослідників, прискорення об’єкт отримав невелике, і його можна пояснити дією тиску сонячного світла — ефектом, на якому, наприклад, заснована концепція сонячного вітрила: фотони передають частинкам або цілим небесним тілам, що опинилися на їхньому шляху, слабкий імпульс. Вдалося вирахувати, яке прискорення отримала б завдяки цьому «Венера-2», і воно збіглося з прискоренням 2005 VL₁.
Астрофізики зазначили, що з початку космічної ери навколо Сонця звертається ціла колекція штучних об’єктів. Наприклад, нещодавно виявлений 2020 SO виявився верхнім щаблем ракети «Атлас-Центавр», яка в 1966 відправила на Місяць зонд «Сервеєр-2». А J002E3, який тимчасово став супутником Землі, вважають щаблем ракети «Сатурн-5», яка вивела в космос місячний корабель «Аполлон-12».
