808
Дослідники виявили, що всього один день роботи ховрахів позитивно впливає на постраждалий регіон навіть через 40 років.
18 травня 1980 року виверження вулкана Сент-Геленс викинуло в земну атмосферу 1,5 мільйона метричних тонн діоксиду сірки, а потік лави спалив усе на площі майже 600 квадратних кілометрів. Три роки по тому експерти з дикої природи звернулися до команди місцевих помічників — за 24 години їм вдалося істотно прискорити відновлення довкілля в цьому районі, а наслідки відчуваються досі, пише Popular Science.
Йдеться зовсім не про людей-добровольців, а про команду ховрахів. Перша стадія експерименту, проведеного під керівництвом мікробіолога з Каліфорнійського університету Майкла Аллена, почалася 1983 року, за три роки після виверження. 5 листопада команда випустила кілька ховрахів у двох районах:
- Пемзова рівнина;
- Ведмежий луг.
Зауважимо, що в цих районах було лише кілька рослин, що борються, які, ймовірно, проросли з насіння, скинутого птахами, ховрахам дозволили робити все що завгодно протягом 24 годин. Очевидно, що гризуни зайнялися тим, що виходить у них найкраще — рили землю.
За словами Аллена, ховрахів часто вважають шкідниками, проте вони також виносять старий ґрунт і підіймають його на поверхню — цього й очікували вчені. Команда сподівалася, що тварини зможуть допомогти у винесенні на поверхню життєво важливих, удобрювальних мікроорганізмів, таких як ендосимбіотичні ризобіальні бактерії та мікоризні гриби.
Річ у тім, що, за винятком кількох бур’янів, коріння більшості рослин не може бути достатньо ефективним, щоб самостійно отримувати необхідні поживні речовини та воду. Фактично, саме гриби переносять ці речовини до рослин і отримують натомість вуглець, необхідний для їхнього власного росту.
На щастя, надії вчених виправдалися. Через 6 років вчені виявили, що робота гризунів призвела до появи 40 000 здорових рослин в обох регіонах, а також до повернення місцевої популяції ховрахів. Вчені порівняли результати з результатами районів, які залишалися без гризунів, і різниця була дивовижною.
Понад чотири десятиліття потому нові зразки ґрунту, взяті з тих самих регіонів, як і раніше вказували на кращу присутність грибів і бактерій, ніж у районах, де ховрахи не мешкали. За словами іншої співавторки дослідження, мікологині Мії Мальц, їхнє з колегами дослідження підкреслює важливість пов’язаних, стійких і природних екосистем.
Цікаво, що в 1980-х роках вчені просто хотіли протестувати короткострокову реакцію довкілля на присутність ховрахів, проте результати вказують на те, що навіть через 40 років ефект від роботи гризунів все ще спостерігається.
