245
Стародавня екосистема, що збереглася у формації Ісянь, пропонує деякі з найвинятковіших у світі зразків копалин.
Раніше вчені вважали, що їх збереження було пов’язане з виверженнями вулканів. Вони припускали, що виверження швидко поховали і зберегли організми в шарах гарячого попелу, пише Interesting Engineering.
Нове дослідження спростовує цю гіпотезу. Вчені стверджують, що відмінне збереження було зумовлене більш поширеними процесами, такими як періодичне накопичення опадів через сезонні дощі та обвалення нір тварин, що створило безкисневе середовище, сприятливе для скам’яніння.
Викопні Ісянь залишалися недоторканими до 1980-х років, коли місцеві жителі виявили істоти, що надзвичайно добре збереглися. Це викликало «золоту лихоманку» копалин, коли зразки продавалися за високими цінами і підживлювали масштабні розкопки.
Вона незабаром прославилася своїми неперевершеними знахідками скам’янілостей: вони зберегли такі тонкі деталі, як пір’я, хутро, луску, внутрішні органи і навіть вміст шлунка.
Деякі зразки збереглися настільки добре, що зображують тварин в останні миті їхнього життя. Серед цих скарбів — перші відомі пернаті непташині динозаври, які поглибили наше розуміння того, як сучасні птахи еволюціонували від своїх предків-динозаврів.
Дослідники визначили, що ці скам’янілості датуються стислим періодом близько 125,8 мільйона років тому, що охоплює менше 93 000 років. Цей часовий інтервал припускає, що скам’янілості зберігалися протягом відносно короткого періоду в стабільних умовах, а не в результаті серії вулканічних подій.
Пол Олсен, співавтор дослідження і палеонтолог з обсерваторії Землі Ламонт-Доерті Колумбійського університету, вважає, що нові результати підкреслюють поширену людську тенденцію припускати «надзвичайні причини для звичайних подій».
На відміну від теорії вулканічної катастрофи, викопні рештки Ісяня не показують жодних ознак екстремальних умов, типових для пірокластичних потоків, що спалюють, калічать і скручують тіла в характерній «кулачній позі» через сильну спеку. Багато викопних решток збереглися з кінцівками тварин, притиснутими до тіла, що дає змогу припустити, що вони могли бути недоторканими і навіть спати в момент смерті.
Вчені стверджують, що періодичні дощі прискорювали накопичення осаду, особливо в озерному середовищі, де нестача кисню ще більше сповільнювала розкладання. Цей процес зберіг не тільки скелети, але в деяких випадках і м’які тканини.
Згідно з дослідженням, обвалення нір могло сприяти збереженню решток. Великі динозаври могли дестабілізувати ґрунт під час свого руху, викликаючи раптові обвали, які заживо ховали дрібніших тварин.
Олсен вважає, що подібні викопні скарби можуть існувати в інших місцях, особливо в регіонах, які колись мали схожі умови навколишнього середовища. За його словами, основним фактором, що обмежує такі відкриття, є вартість і зусилля, необхідні для систематичних розкопок, особливо в густонаселених районах, де земля дуже цінна.
