81 
Усмішка немовляти, яке не говорить ще і не повзає навіть, — найкраща нагорода для батьків. Проблема в тому, що діти це знають і інстинктивно використовують для досягнення своїх цілей. Точніше, це не проблема, а чинник, який треба враховувати. Дослідження показали, що діти в підгузках куди розумніші, ніж нам здається.
Вчені з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго провели вивчення поведінки 130 малюків та їхніх матерів. Головним чинником була усмішка — за допомогою сучасних технологій відстежували, як і коли усміхаються діти. Вчені хотіли виявити закономірності між усмішками спонтанними та усмішками у відповідь на усмішку, причому з обох сторін.
Виявилося, що діти зовсім не люблять усміхатися, вони дуже стримані у вияві емоцій, що й ставить батьків у глухий кут. Наприклад, якщо мама була весела і з усмішкою підійшла до дитини, то вона навряд чи отримає усмішку у відповідь. Це спантеличує дорослих — чому дитина не реагує на такий прямий сигнал товариськості?
Усе значно складніше. Діти розуміють, що їхня усмішка гарантовано викличе відповідь — яка мама не порадіє своєму малюкові? І вони всміхаються тільки тоді, коли хочуть порадувати нас, щоб порадувати себе. Тобто дитина свідомо запускає процес обміну усмішками, коли їй це потрібно, а решту часу буде просто корчити гримаси.
Вчені визнають, що не очікували від діточок настільки складних механізмів. Це схоже на виступ професійного оратора чи коміка, який аналізує поведінку аудиторії та не буде вигукувати слова в порожнечу. Він робить паузи, підбирає моменти, щоб жарт вдався, веде діалог із глядачами. Діти все це виробляють із батьками граючись, тому що вчаться ними маніпулювати.