248
Дослідники знайшли докази існування забутого середньовічного королівства у Західному Сассексі, Англія, пише Успіх in UA.
Це відкриття демонструє фрагментарний характер Британських островів після падіння римської Британії, коли виникли численні місцеві королівства, які конфліктували одне з одним.
Після відходу римлян германські групи, такі як сакси, англи, юти та фризи, розпочали походи, утворивши такі королівства, як Сассекс, Кент та Ессекс на південному сході. У Мідленді сформувалися королівства Мерсія та Східна Англія, а на півночі виникло Нортумбрія. З часом у цих регіонах домінували Нортумбрія і Мерсія у VII, Мерсія у VIII і Уессекс у IX століттях, повідомляє focus.ua.
Доктор Майкл Шапланд припускає, що жителі Західного Сассексу століттями чинили опір саксонському пануванню, всупереч традиційним уявленням про ранню історію Сассексу. Англосаксонська хроніка згадує, що Елле та його сини висадилися в Сассексі, заснувавши королівство південних саксів.
Однак доктор Шапланд вважає, що Сассекс складався щонайменше з трьох окремих королівств, що відповідають сучасним Східному Сассексу, Західному Сассексу та Гастінгсу. На користь цієї теорії свідчить відсутність саксонських археологічних знахідок у Західному Сассексі, на відміну від саксонських поселень на схід від річки Арун.
Дослідник вказує на значні “британські” археологічні знахідки, такі як велика кам’яна зала V століття на римській віллі в Мардені, як на доказ виразної культурної присутності в регіоні. Він також зазначає, що Сассекс був останнім англосаксонським королівством, яке прийняло християнство.
Хоча святому Вілфріду приписують навернення Сассексу в 681 році і заснування собору в Селсі, Шапланд припускає, що кілька британських церков, ймовірно, передували цим подіям, що ставить під сумнів розповідь Вілфріда.
Вибір Селсі, а не Чичестера для собору Вілфріда, можливо, був стратегічним кроком, спрямованим на утвердження саксонського домінування над королями-суперниками. Вплив Вілфріда врешті-решт дестабілізував Сассекс, що призвело до загибелі короля Етельвеля у битві проти західносаксонського принца Кедволла у 685 році. Шапланд також ставить під сумнів британське ім’я Етельвульф, припускаючи, що він, можливо, взагалі не був саксонським королем.
