«Човникова дипломатія» Китаю: чого чекати від другої місії спецпосланця Пекіна

02.03.2024   05:14    73

Миротворчість у власних інтересах. Чи зможе Китай по-справжньому зіграти конструктивну роль у припиненні російської агресії?

Китай удруге за два роки великої війни Росії проти України наважується перейти від заяв про необхідність мирних переговорів до практичної дії і як майже рік тому – направляє в турне до України, Європейського Союзу та Росії спеціального представника уряду Лі Хуея «для пошуку шляхів політичного врегулювання «української кризи». 


Спробуємо розібратися, чому саме зараз, із якою метою, на що може розраховувати Пекін та чого чекати Україні.

ЕВОЛЮЦІЯ МИРОТВОРЧОСТІ КИТАЮ

Для початку варто окреслити нинішню позицію Китаю стосовно війни та його «конструктивну роль», як кажуть китайські дипломати, у її припиненні. Отож, офіційно Пекін уже другий рік дотримується нейтралітету і не передає жодній стороні конфлікту зброю (це справді так), наголошуючи на цьому, як великому внеску в припинення кровопролиття в Україні.



Найбільш чітко цей підхід своєї країни висловив топдипломат Китаю Ван Ї під час зустрічі з Дмитром Кулебою на полях Мюнхенської конференції з безпеки десять днів тому. «Ван Ї підкреслив принципову позицію Китаю в українському питанні, що базується на загальних підходах країни до вирішення проблем «гарячих точок» та полягає у прихильності політичному врегулюванню, сприянні миру й переговорам, а також утриманні від продажу летальної зброї в райони конфлікту або сторонам конфлікту», – повідомили в МЗС КНР.



Те ж саме повторюють речники зовнішньополітичного відомства Китаю на пресбрифінгах щоразу, коли заходить мова про російсько-українську війну. Вони також додають, що Китай продовжуватиме йти власним шляхом у пошуку способів припинення війни, яку й на третьому (!) вже році продовжують називати «українською кризою».

Що мають на увазі в Піднебесній, коли кажуть про «власний шлях» та «конструктивну роль» у припиненні війни, пояснити, певно, не зможуть і самі спікери, які вимовляють ці словосполучення. Найчіткіше підхід Китаю висловив речник міністерства Ван Веньбінь, відповідаючи на питання автора цього тексту про готовність його країни долучитися до Глобального саміту миру в Швейцарії.

«Позиція Китаю стосовно «української кризи» є послідовною та чіткою. Ми відіграємо конструктивну роль, виступаючи за припинення бойових дій та політичне врегулювання «кризи», – сказав Ван.

Тобто, країна, яка має другу за величиною економіку в світі, понад мільярд населення й активно розбудовує потужну сучасну армію, претендуючи на глобальне лідерство, вважає своєю «конструктивною участю» у врегулюванні збройного конфлікту, від якого здригається увесь світ, заклики до припинення бойових дій та переговорів. Ні більше, ні менше.

Ще однією гранню нейтральності Китаю є уникнення, знову ж таки на третьому році жорстокої війни, визначення агресора і жертви. Певно, для себе влада Китаю зробила висновок стосовно цього, однак публічно свої оцінки не озвучує з політичних міркувань і геополітичних цілей, у центрі яких – конкуренція зі Сполученими Штатами.

Як сказав Ван Ї в інтерв’ю китайським ЗМІ після нещодавньої поїздки до Європи, «історія розсудить всі нюанси цієї кризи, хто мав рацію, а хто вчинив несправедливість». Такий філософський пасаж, дуже зручний, аби відхреститися від необхідності робити вибір між справедливістю й егоїстичними розрахунками.

Ван Ї

Тож наразі Китай залишається на позиції «проросійського нейтралітету», названу так через різкий сплеск під час війни його торгівлі й контактів із Росією, та пасивно спостерігає за розвитком подій, навіть не намагаючись ворухнути пальцем для припинення агресії. Хоча на тій же безпековій конференції в Мюнхені Ван Ї заявив, що його країна не має наміру сидіти, склавши руки, а сприятиме політичному врегулюванню конфлікту.

Останні новини:  Чому Україні складно отримати системи Patriot чи SAMP/T

ЧОМУ САМЕ ЗАРАЗ? ЙМОВІРНІ МОТИВИ

Проте пасивність із риторичними закликами до переговорів, яка дозволяє Китаю комфортно почуватися на світовій арені та вирішувати власні економічні проблеми за рахунок труднощів інших, несе ризики поступового занурення в міжнародну тінь на фоні активності країн, які підтримують Україну. Глобальна більшість другий рік поспіль прямо називає Росію агресором і вимагає від Москви припинити вторгнення в сусідню державу.

Географія таких країн включає всі континенти й регіони світу, а завдяки активності української дипломатії і підтримці західних партнерів – поступово розширюється на Глобальний Південь, країни з економіками, що розвиваються, чиїм виразником інтересів намагається представляти себе Китай. І це дуже тривожні для Пекіна дзвіночки ризиків утратити вплив у Азії, на Близькому Сході, в Африці й Південній Америці.

Не те, щоб процеси відвертання від Китаю вже розпочалися, проте стояння осторонь показує нездатність чи небажання країни, від якої очікують лідерства, впливати на події у світі, – тобто слабкість. З іншого боку, посилюється асоціація Пекіна з Москвою і його причетності до несправедливої агресії РФ, від якої той самий Глобальний Південь дуже страждає.

На додачу, дружні Піднебесній країни з табору економік, що розвиваються, самі не проти долучитися до світових справ і, зокрема, припинення невигідних їм конфліктів. Такі великі й досить потужні гравці як Бразилія, Індія, Південна Африка, багаті монархії Близького Сходу й низка інших держав уже долучилися чи планують долучитися до міжнародних зусиль із припинення війни в Україні, пропонуючи власні, часто конструктивні, ініціативи.

І головне – вони виступають за справедливий мир на основі Української формули, яка передбачає повернення всіх окупованих територій України з Кримом включно. Так, Київ запросить на перший Глобальний саміт миру, який незабаром відбудеться у Швейцарії, понад 160 держав із 193-х, які входять до складу ООН, і є підстави сподіватися, що майже всі вони візьмуть участь у цьому масштабному форумі.

Китай і тут тримає інтригу, ще не визначився зі своєю участю, знову ж таки, – обіцяє діяти по-своєму. Тільки питання – з ким діяти і кооперуватися? З Росією, Білоруссю, Іраном, Північною Кореєю та їм подібними країнами-ізгоями? Стати лідером тих, кого вважають головними загрозами стабільності у світі?

Глобальний Південь, принаймні, його більшість, буде в Швейцарії. Там творитимуть справедливе майбутнє, і там має бути Китай, що, певно, розуміють і в безкінечних лабіринтах коридорів його партійно-державної влади.

Спонукати Пекін до активності також могли події останніх днів, пов’язані з другими роковинами початку повномасштабного вторгнення. Про підтримку України, несправедливу агресію РФ, невідворотність її програшу та справедливого покарання говорилося в усьому світі. Кадри зі світовими лідерами в Києві, Одесі й інших українських містах облетіли всі ЗМІ, акції на підтримку України, більші чи менші, пройшли на всіх континентах, у тому числі й у Пекіні.

На цьому тлі виділялись лише Росія, де держпропаганда взагалі не згадала про початок «СВО» і якій ніхто й ніде не висловив симпатій, та Китай, підконтрольні уряду медіа якого «не помітили» роковин російського вторгнення. Натомість, Китай скрізь згадувався в негативних конотаціях із натяком на його підтримку російської агресії та відстороненням від міжнародних зусиль із припинення війни.

Останні новини:  Експерти проаналізували російські наземні дрони, які були знищені українськими безпілотниками

Проте в Пекіні дуже дбають про власний імідж і прискіпливо аналізують, без перебільшення, увесь глобальний контент зі згадками про Китай. А якщо навіть побіжно переглянути повідомлення світових ЗМІ, виходить неприємна для місцевого керівництва картина.

Потрібно щось робити, і, як виявилося, план у Пекіна був. Повідомила про нього речниця МЗС Мао Нін на брифінгу 28 лютого, анонсувавши турне відомого вже в Україні спецпредставника уряду Лі Хуея до Києва, європейських столиць та Москви.

Лі Хуей

«Починаючи з 2 березня, спеціальний представник уряду Китаю з питань Євразії Лі Хуей проведе другий раунд «човникової дипломатії» з пошуку політичного врегулювання «кризи в Україні», – сказала Мао. За її словами, мета, якої Китай сподівається досягнути, залишається незмінною і полягає в пошуку консенсусу для припинення бойових дій і проторюванні шляху до мирних переговорів.

Не можна виключати й того, що в Китаї справді побачили «вікно можливостей» для своєї дипломатії саме зараз, коли головний конкурент, Сполучені Штати, поринули в президентську кампанію і застопорили допомогу Україні. Зміна ситуації на фронті, де російські війська почали потроху розширювати зону окупації, могла також підштовхнути Пекін до дій, але в такому разі це не на користь України.

Бо тоді виходить, що китайська влада вірить у перелом на полі бою на користь Росії і буде апелювати, перш за все, в ЄС, до того, що Україна має поступитися, та, щоб запобігти більшим жертвам і втратам, краще було би схилити Київ до поступок Москві й забути про окуповані регіони. А подати все це можна під виглядом турботи про зменшення жертв, що знайде відгук у багатьох столицях.

МОСТИ Й «ЧОВНИКОВА ДИПЛОМАТІЯ»

Проте, ще рік тому, після свого першого вояжу, на спеціально скликаній пресконференції в Пекіні Лі Хуей, виголосивши оптимістичні заяви про те, що всі відвідані ним країни підтвердили готовність до припинення війни, з сумом визнав повну протилежність бачення її завершення в Києві та Москві й відсутність у них намірів домовлятися. Те, що в Пекіні розуміють марність сподівань на переговори, підтвердив у Мюнхені й Ван Ї, який сказав: «Зараз немає належних умов, щоб сторони могли повернутися за стіл переговорів».

Виходить, що в Китаї навіть самі ініціатори «човникової дипломатії» не вірять в успіх своєї ініціативи. Тому й напрошується висновок про те, що це вимушений крок, аби продемонструвати хоча б якусь активність у припиненні війни й не загубитися в сіромі секторі нейтральності.

А чого очікувати українцям від майбутньої «миротворчої» місії китайського спецпосланця? Чи може Китай по-справжньому зіграти конструктивну роль, без лапок, у припиненні російської агресії? Відповідь очевидна: так, може, для цього є все, але точно не захоче.

Не захоче, бо це означатиме поразку Росії, поразку її зараженого імперськими вірусами правителя і втрату єдиного надійного союзника Пекіна в конкуренції зі Сполученими Штатами. Напевно, за ці понад два роки у жодного українця не залишилося ілюзій, за кого грає Піднебесна й чию сторону підтримує.

Проте, заради справедливості ще раз варто підкреслити: Китай не має наміру рятувати сусідню недоімперію від поразки на полі бою в Україні й жертвувати своїм благополуччям. Про це дуже красномовно говорять практичні його кроки, про які не повідомляє жодне місцеве ЗМІ, зокрема, в питанні дотримання антиросійських санкцій. Із останнього: три з чотирьох найбільших китайських банків – Industrial and Commercial Bank of China, China Construction Bank та Bank of China – від початку 2024 року припинили приймати платежі з російських підсанкційних фінансових установ.

Останні новини:  На оборонних підприємствах України працює 300 тисяч людей, – Зеленський

Причому, ці банки почали відхиляти всі перекази від підсанкційних фінорганізацій РФ, незалежно від системи проведення платежів – SWIFT, російська СПФС чи китайська CIPS. І це не перший випадок, коли китайці вміло суміщають гучну критику західних санкцій із їх тихим фактичним дотриманням і не зважають на скигління й благання про допомогу з Москви. Це, звичайно, не означає, що ситуація для росіян стала критичною, бо лазівки країна-контрабандист знайде, але добре ілюструє китайську політику.

Навряд чи багато хто в Україні очікує від поїздки Лі Хуея прориву, хоча б на якомусь напрямку. Так, його приїзд є прекрасною нагодою донести до керівництва КНР українське бачення завершення війни, справедливу й підтримувану більшістю світу Українську формулу миру.

Та чи хочуть у Пекіні почути Київ? Велика підозра, що ні. Там досі вірять байкам російської пропаганди про «унікальну російську зброю, якій нема аналогів», про те, що кремлівська «СВО» йде по плану, що Україна вже на межі й от-от впаде на коліна – і не хочуть бачити очевидного.

Під час свого попереднього візиту до Києва у середині травня минулого року Лі Хуей не повірив на слово, що українські військові за допомогою американських ЗРК Patriot збили «шедевр» російського ВПК – найсучаснішу гіперзвукову ракету «Кинджал». Тодішній міністр оборони Олексій Резніков запропонував надати для ознайомлення докази, однак китайський спецпосланець поїхав, не побажавши глянути.

Та чи означає це, що варто відмовитися від спроб схилити Пекін на свій бік, не витрачати на нього сили та забути про (забити на) Китай? У жодному разі ні. Продовжуючи спроби достукатися до китайського керівництва й демонструючи високу зацікавленість у Китаї, щонайменше можна розраховувати на його нейтральність та утримання від передачі Росії зброї.

Все ж таки Китай прагне виглядати респектабельно на світовій арені, силою, що несе світові мир і стабільність. Тому, як сказала речниця МЗС КНР Мао Нін на останньому в лютому брифінгу, метою нинішньої місії Лі Хуея є «звести мости» для мирних переговорів.

Про інтереси України, зрозуміло, не йдеться взагалі. Урешті-решт, «човникова дипломатія» Китаю служить інтересам ЛИШЕ Китаю.

Українцям же сподіватися на допомогу Піднебесної в приборканні російського агресора не доводиться. Для цього у нас є ЗСУ і неймовірні, фантастично сміливі, мужні й відважні люди, які в окопах на передовій, на підприємствах у тилу й по всьому світу доводять, що зло не пройде, добро переможе й після темряви обов’язково настане світанок.

Володимир Сидоренко, Пекін


news-xl.net