186
Оператор Ярослав Пілунський та монтажер Іван Банніков входять до складу загону дронів, який бореться з росіянами у Донецьку. Іноді, якщо дозволяє ситуація на жорстокій східній лінії фронту України, Ярослав Пілунський відправляє свій дрон у місце, де росіяни постійно обстрілюють озеро на тлі гарного заходу сонця. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
За гроші, які Росія витрачає на боєприпаси, 51-річний Пілунський може зняти фільм, про який мріяв у своєму колишньому житті як один із найшанованіших кінематографістів України.
23 лютого 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення Росії до України, він працював у Римі, займаючись кольоровим монтажем фільму з великою міжнародною командою. На той момент його єдиним контактом із дронами були польоти для розвідки місць зйомок фільму.
Наразі він – досвідчений оператор військових дронів Збройних сил України.
«Це інше життя: таке відчуття, начебто це було 10 років тому. Іноді я думаю: невже я все це вигадав? Можливо, це захисний механізм мозку», – змальовує він про свою кар’єру у кіно.
Пілунський раніше також був одним із засновників «Вавилону 13» – колективу кінематографістів, який розпочав свою діяльність під час протестів на Майдані 2013 року у Києві, створюючи швидкі, реактивні документальні фільми, що показують події з точки зору звичайних громадян. Нещодавно колектив продюсував гучний фільм «Один день в Україні», знятий за 24 години 8 березня 2022 року.
Робота з «Вавилоном-13» також була небезпечною. Знімаючи у своєму рідному Криму після того, як півострів був анексований Росією у 2014 році, його затримали та катували. Пілунського звільнили через шість днів лише завдяки лобіюванню з боку колишніх колег із російської кіноіндустрії.
Сьогодні загін Пілунського розмістився у сільському будинку на Донеччині, де басовою партією осіннього пташиного співу є гуркіт важкої артилерії.
Чай у сад виносять у порцеляновому чайнику з витонченими філіжанками. У самоварі – гаряча вода, а на тарілці – розкладені сливи та нарізані персики. У якості крісла – порожній ящик з-під боєприпасів.
Ввічливу сімейну атмосферу порушують низка військових черевиків, вишикуваних у ряд на кухні, стос автоматичних гвинтівок і чорний прапор, прикрашений черепом і девізом, який у перекладі означає: «Якщо ти помилишся, то помреш».
Пілунський є членом тактичної групи «Адам», названої за позивним її командира Євгена Межевікіна, фахівця із танків.
З того часу, як він приєднався до угруповання навесні 2022 року, Пілунський брав участь у низці найбільш кровопролитних боїв, зокрема за Київ, Запоріжжя та Лисичанськ.
«Саме там, у Лисичанську, ми побачили російський наступ, яким він був у фільмах про Другу світову війну, у такому масштабі. Перша хвиля становила понад 15 одиниць бронетехніки. У двох інших хвилях було ще більше: навіть не порахувати. Це було досить брутально», — згадує Пілунський.
Донедавна він і його колеги базувалися недалеко від Часового Яру, виконуючи свою роль у виснажливих зусиллях відвоювання території на південному фланзі Бахмута.
Місії – складні та небезпечні. Кваліфіковані оператори дронів є важливою мішенню для супротивника. Завдання – надати детальну розвідувальну інформацію, наближаючись до позицій ворога. Іноді вони скидають вибухівку по цілям. Пілунський використовує свої навички оператора, щоб максимально передати глибину та масштаб, скажімо, окопів, прихованих у лісі чи за деревами. Нещодавно він ініціював проект щодо створення детальної картографічної інформації для своїх колег.
«Це схоже на видобуток корисних копалин: ви просто копаєте вугілля і повинні бути впевнені, що воно вас не поховає», – зазначає він про нескінченну роботу.
На початку вторгнення Пілунський повернувся додому з Риму і приєднався до групи після того, як відхилив запрошення стати оператором та незважаючи на те, що був самопроголошеним пацифістом з двома університетськими дипломами, аби уникнути військової служби в СРСР.
Нещодавно до його загону дронів приєднався Іван Банніков, один із найшанованіших монтажерів України та один із учасників «Вавилона 13». До вторгнення Банніков знімав фільми, намагався насолоджуватися життям, бути зі своєю сім’єю.
Банніков – це худорлявий, засмаглий чоловік із короткою стрижкою – майже невпізнанний на тлі ввічливої людини, яка у квітні зібралася з колегами в офісі «Вавилона 13» у центрі Києва. Лише його елегантні окуляри у дротяній оправі, що більше підходять для київських барів, ніж для пекельного Бахмута, натякають, що це одна й та сама людина.
Саме там, в офісі «Вавилона-13» на початку 2022 року, творці фільму вперше використовували дрони як волонтери, коли їхнє приміщення перетворилося на штаб місцевого підрозділу територіальної оборони. Цієї весни до стіни офісу ще були прикріплені схеми, на яких можна побачити зображення військової техніки зверху.
На той час ще один учасник «Вавилона 13» допомагав обороні своїми навичками роботи з дронами – це Роман Любий, режисер документального фільму «Залізні метелики» про збитиий у 2014 році проросійськими сепаратистами літак Малайзійських авіаліній, який виконував рейс MH17. Фільм продемонстрували на Берлінському кінофестивалі цього року.
У творців фільму була перевага: у них були потужні ноутбуки з екранами високої роздільної здатності, а також знання будь-яких лісових стежок навколо Ірпеня, одного з передмість Києва, окупованого росіянами.
Здебільшого, робота Баннікова (монтажера таких фільмів, як «Один день в Україні» та «Земля синя, як апельсин» — обидва були показані на міжнародних кінофестивалях) – дуже далека від цієї виснажливої та небезпечної ролі в армії.
«Але іноді, коли ви дивитесь ворога на екрані, це нагадує планування сцени за монтажним столом – шукаєте кадр, потім реакцію. Тут те саме: ти шукаєш правильний ракурс», – пояснює Банніков.
Пілунський, зі свого боку, не сумнівається в ефективності незвичайних кінематографічних воїнів.
«Якщо ви наберете виробничу команду і навчите її протягом місяця, то я впевнений, що вони зможуть утримувати свої позиції так само, як і всі інші, і дуже креативно», – запевняє Пілунський.
