Новий Сейм Латвії: проєвропейська коаліція та проросійський провал - Новини Ю

Новий Сейм Латвії: проєвропейська коаліція та проросійський провал

05.10.2022   19:46    1162

Найважливіший сюжет парламентських виборів – фіаско двох проросійських партій

Головний результат виборів, що відбулися до латвійського парламенту, – розпорошення російськомовного електорату, який традиційно перебуває під впливом кремлівської пропаганди.

Друге важливе спостереження. Чотири роки тому, після виборів Сейму 13-го скликання, коаліційні переговори тривали досить довго, у кілька заходів. Прем’єр-міністром у результаті став представник партії, яка набрала найменшу кількість голосів із усіх партнерів по коаліції. Цього разу контури коаліції були зрозумілі одразу після оголошення екзит-полів. Ну, а драматична розв’язка лише внесла незначні корективи.


Фото: LETA

ОБНАДІЙЛИВІ ПІДСУМКИ ВИБОРІВ – КОНТУРИ КОАЛІЦІЇ

Отже, нагадаємо результати голосування. Впевнену перемогу несподівано здобуло об’єднання Jauna Vienotiba («Нова єдність») – 26 депутатських місць. Оскільки чинний глава уряду Криш’яніс Каріньш із цієї політсили, то одразу стало зрозуміло, кому буде запропоновано розпочати коаліційні переговори. Друге місце посів Союз зелених та селян (СЗС), який пережив кілька скандальних розколів. У минулому скликанні він перебував в опозиції і нині буде там само, цього разу як головна опозиційна сила – 16 депутатських місць.




Фото: LETA

На третій позиції опинився Об’єднаний список (блок, до якого входять Зелена партія, Об’єднання регіонів та Лієпайська партія) – 15 депутатських місць; на четвертій – Національне об’єднання, 13 місць. При цьому і регіонали (латвійські, підкреслю, регіонали зовсім не схожі на українських прокремлівських «ригів»), і націоналісти одразу заявили, що співпраця з СЗС для них виключена. Водночас об’єднання, які посіли 1-ше, 3-тє та 4-те місця, говорили, що не проти співпраці. За кількістю мандатів це – 54 (26+15+13) із 100 депутатських місць у Сеймі. Більшість очевидна, але не дуже надійна. Тому бажаним є ще якийсь коаліційний партнер.




В ідеалі таким вбачали партійне об’єднання Attistibai/Par! («Розвиток/За!»), яке, за даними екзит-полів, на мінімумі, але проходило п’ятивідсотковий бар’єр. Це нинішні партнери з коаліції «Нової єдності» та Національного об’єднання, тож переговори з ними не були б складними. Але, на жаль, виборчий трилер приніс «Розвитку/За!» вкрай прикрий результат – 4,97%. Для проходження до парламенту не вистачило 0,03%, а це лише кілька сотень карток «За» (ось уже воістину демократія – це коли кожен голос має значення).

Фото: LETA

У Сейм, однак, пройшли ще три партії. По-перше, популістська, євроскептична та з фльором давніх симпатій до москви Stabilitatei! («Для Стабільності!») – 11 депутатських місць. По-друге, лівоцентристська Progresivie («Прогресивні») – 10 місць. І популістська партія “Латвія на першому місці” – 9 місць.

Популістські «Для Стабільності!» і «Латвія-1», зібрані з миру по нитці лише рік тому, – вкрай сумнівні партнери для коаліції. “Прогресисти” — інша справа. Важливо для розуміння: на Вибори-2020 у Ризьку думу вони пройшли у загальному списку із партією «За!» і стали там провідною силою. Тож якби «Розвиток/За!» пройшло до парламенту, то не виключено, що й у коаліцію Сейму-14 вони також пішли б тандемом. Але не склалося, залишилися лише «прогресисти». Вони зараз говорять про готовність увійти до спілки, але тут є питання. Національне об’єднання та Об’єднаний список не мають бажання формувати широку коаліцію. А президент Егілс Левітс вважає, що це було б правильно. Він, звісно, позапартійний і, згідно з Конституцією (Сатверсме), безпосередньо на рішення вплинути не може. Однак не секрет, що в нього досить довірчі стосунки з Каріньшем, та й з націоналістами теж. Тож побачимо…

ЯК І ЧОМУ НЕ ПРОЙШЛИ ПОЛІТСИЛИ З СОЛІДНОЮ ПРОГРАМОЮ

Далі закони драматичного жанру наказують розглянути поближче головних невдах минулих виборів. Почнемо з тих, хто входить до коаліції Сейму-13 (який ще має місяць роботи). Після минулих виборів у 2018 році за кількістю голосів Нова консервативна партія та «Розвиток/За!» були старшими партнерами у коаліції (і мали багато міністерських місць). Вони тоді отримали 13,59% та 12,04% і відповідно – 16 та 13 депутатських місць. Зараз їх результати в рази менші – 3,09% і 4,97%. Причини такого фіаско у чомусь подібні, у чомусь різняться.

Фото: LETA

Консерватори частково стали жертвою своєї компанії чотирирічної давнини. Вони обіцяли рішучі зміни у законотворчій та юридичній сфері, у боротьбі з корупцією. При цьому популістського натиску було, можливо, дещо більше, ніж потрібно. А тут ще 2020 року розпочалася ковідна епоха, складний час – не найкращий для змін та оптимізації. А на початку цього року ще страшніша біда – велика війна, розпочата росією. Вона стала важким випробуванням для України, але також і великим потрясінням для всієї Європи, включаючи Латвію.

До того ж у 2020 році померла Юта Стріке, одна з найхаризматичніших діячів консерваторів (і великий друг України). Проти іншого харизматика «консерваторів», колишнього співробітника антикорупційних органів Юріса Юрашса було заведено справу про «розголошення таємниці» (з його слів, він розповів про хабар, що пропонувався йому, не дочекавшись реакції силових органів). Влітку справу було закрито, але незадовго до виборів вона повернулася на дорозслідування після апеляції. До того ж сам Юрашс ще навесні поїхав на війну в Україну і участі у виборчій кампанії взагалі не брав.

Не сприяло популярності консерваторів і те, що ці чотири роки дві їхні представниці керували міністерством освіти, дуже проблемним відомством (окрім мовних проблем і суперечок тут ще й періодичні протести вчителів, які вимагають підвищення зарплати).

Складні міністерські посади багато в чому підкосили популярність «Розвитку/За!». (Одразу зазначу, що скандали були за українськими мірками не так, щоби дуже великі, але це Євросоюз – тут і вимоги інші, набагато серйозніші. І оскільки ми туди йдемо, то треба звикати). Марія Голубєва була змушена піти з посади голови МВС у гарячу пору підготовки до знесення радянського меморіалу «визволителям Риги» та дев’ятимайських святкувань любителів есесесерівської старовини. Причому особливих ексцесів тоді не відбулося, але все одно противники знайшли привід звинуватити її підлеглих у недостатній рішучості.

Ілзе Вінькеле / Фото: veselibas_ministrija

Два представники цієї партії були міністрами охорони здоров’я, що в ковідну еру складно за визначенням. Вони викликали негатив самим фактом свого існування та оголошенням поганих новин та різних обмежень. До того ж одну з цих міністрів, Ілзе Вінькеле, звинуватили в недалекоглядній і непродуманій політиці при закупівлі вакцин. Екс-міністр довкілля та регіонального розвитку Юріс Пуце займався непопулярною регіональною реформою, до того ж він потрапив у скандал із паркувальним місцем для авто, отриманим від ризької влади. Ну, і лідер цієї політичної сили міністр оборони Артіс Пабрікс. Під час гарячої війни по сусідству і рішучих дій міністра, здавалося б, уже до нього не повинно бути претензій. Але ні, необхідний за таких обставин закон про відновлення призову до армії, багатьом виборцям припав не до вподоби (Втім, сам Пабрікс вважає, що причина не в цьому, а в слабкій роботі партійних штабів у двох регіонах – Ризі та Курземі). Ось із усього цього і склалися ті самі фатальні 0,03%.

ФІАСКО «ЗЛАГОДИ». РОЗПОРОШЕННЯ ПРОРОСІЙСЬКОГО ЕЛЕКТОРАТУ

Нині ж найважливіший сюжет минулих виборів – фіаско двох проросійських партій. Партія Saskana («Злагода») одразу після свого створення була незмінним лідером парламентських перегонів. Її результати на вибори до Сейми 10-13 скликань були в межах 19-29%, відповідно кількість депутатів – від 23 до 31. Вона оформлена як ідеологічний, а не етноцентричний рух (повна назва – «Соціал-демократична партія “Злагода”», участь у роботі загальноєвропейського «Прогресивного альянсу»). При цьому – промосковська орієнтація «Злагоди» була очевидною, аж до договору зі співпраці з «Єдиною росією», який було розірвано лише восени 2017 року. Коли гібридна війна росії проти України тривала вже 3,5 роки! А якихось інших політичних ідей, окрім орієнтації на російськомовний електорат, опромінюваний росТВ, у партії не було. І кожне 9 травня, відзначене пишною гулянкою біля меморіалу «визволителям Риги» за участю дорогих російських зірок, давало привід говорити: «Так, Saskana у Ризі непереможна». Обличчям партії був колишній журналіст місцевого ернстовського підрозділу «Першого каналу» Ніл Ушаков, мер Риги в 2009-2019 рр. Уродженець Риги та вихованець Південно-Данського університету, він вдало поєднував акуратне москвофільство з європейським лоском. Згадую розмову супер-аналітиків часів його мерства: «Щоб перемогти Ушакова, потрібні нові ідеї – наприклад, зробити комунальні послуги безоплатними!».

Фото: facebook

Насправді все виявилося набагато простіше. Достатньо було навесні 2019 року усунути його від виконання обов’язків у зв’язку із сумнівами щодо коректності роботи міських підрозділів. Обшук заодно породив сумніви щодо коректності його особистих дій (у кабінеті Ушакова було знайдено заборонений записувальний пристрій, що дозволяє фіксувати спілкування із співрозмовником). Відсторонений мер пообіцяв боротися за «відновлення справедливості» у рідному місті і… тієї ж весни пішов на вибори до Європарламенту, ставши євродепутатом.

Після цього Saskana «просіла». Показово, що в.о. мера у 2019 році став лідер ризької регіональної партії Олег Буров, який уже цілком доброзичливо ставився до України і почав відвідувати українські заходи, чого з ризьким керівництвом давно не було. А після нових виборів мером Риги взагалі став член правління «Розвитку/За» Мартіньш Стакіс (віцемер – один із лідерів Об’єднання регіонів Едвардс Смілтенс).

Тим часом, після початку повномасштабної російської агресії 24 лютого становище «Злагоди» стало зовсім двозначним. Важко зберігати обгортку європейськості та водночас орієнтуватися на очевидного агресора, який веде жорстоку війну. Почалися розколи, суперечки, які дезорієнтують виборця. Як результат – сумні 4,81% та непотрапляння до Сейму багаторічних лідерів виборів (патріотичні латвійські партії весь цей час окремо домовлялися, що не вступатимуть у коаліцію зі «Злагодою»).

За таких умов, за локальних протестів під час знесення пам’ятника «визволителям» у центрі Риги, стався сплеск популярності відверто промосковського «російського Союзу Латвії». З’явилося відчуття, що на цій хвилі вперше після Виборів-2006 РСЛ може повернутися до Сейму. Але й тут вийшла політична пастка. Мобілізація прокремлівського електорату в Латвії підвищилася, готовність до різких дій – також. Але в умовах геноцидної війни, яку веде рф в Україні, латвійські силові органи попередили, що протизаконні дії твердо припинятимуться. До того ж це могло стати приводом для заборони партії та недопуску її до виборів. Лідери РСЛ не наважилися піти ва-банк, на загострення, закликали чекати на вибори. І… настала часткова демобілізація. Підсумок – 3,63%. Це більше, ніж 4 роки тому (3,20), але для проходження до Сейму — замало.

ЗЛЕТ ПОПУЛІСТСЬКИХ ПАРТІЙ, ЗІБРАНИХ «НА КОЛІНІ»

На російськомовний електорат, який перебуває під впливом прокремлівських медіа, певною мірою протверезно вплинули як жорстокі реалії великої війни, так і відключення ураганної телепропаганди «східного сусіда». При цьому сама його база дещо скоротилася. Але вона залишилася, причому у досить великій кількості. Це, звісно ж, більше за ті 8,5%, які набрали в сумі «Злагода» та РСЛ. Просто на цих виборах відбулася важлива та втішна подія – початок руйнування етноцентричної моделі голосування.

Але куди пішов опромінений кремлем виборець? Насамперед у нову партію з януковицько-лукашенківським ім’ям «Для Стабільності». Вона посіла п’яте місце – 6,80% із 11 депутатськими мандатами. Її лідера Олексія Рослікова вже називають «новим Нілом Ушаковим». Вперше його ім’я гучно прозвучало, коли його із трьома однопартійцями навесні 2019 року виключили зі складу «Злагоди» за «порушення партійної дисципліни». Тоді своїм демаршем вони фактично допомогли перервати десятирічну монополію партії Saskana у керівництві Ригою. Програма цього популістського просхідного проєкту є туманною, так само, як і доходи на відкриття офісу та ведення кампанії (Росліков пообіцяв надати дані про них найближчим часом). Але в цілому його сутність більш-менш зрозуміла. Полуничка на торті – преса пише, що за списком партії до парламенту пройшла відеоблогерка, тіктокерка, «захисниця прав росіян», яка, за повідомленням Latvijas Avize (щоденна газета, національно-консервативна і зовсім не бульварна), надавала інтимні послуги.

Дещо меншою мірою, але російськомовний виборець міг проголосувати і за інший популістський проєкт, зібраний «на коліні», – «Латвія на першому місці» (тут зібралися дуже різношерсті політики, наприклад, згадуваний раніше в.о. мера Риги Олег Буров). Цю партію очолює великий бізнесмен Айнарс Шлесерс (його також називають одним із трьох латвійських «олігархів»), який повернувся до політики після шестирічної перерви. До того він був і міністром, і віце-мером Риги. За ним в’ється стійкий шлейф різних скандалів. Незабаром після виборів Шлесерс пообіцяв звернутися до Антикорупційного бюро та Служби держбезпеки Латвії з проханням розібратися в одній справі. Незадовго до виборів лауреат Нобелівської премії миру – 2021, головний редактор закритої російської «Нової газети» назвав цього екс-міністра транспорту Латвії серед 14 європейських діячів, які фінансуються путіним. За даними Муратова, раніше Шлесерс отримував від російської влади 1,5-2 мільйони євро на рік. (Ну такі в Латвії «олігархи», за нашими мірками, дещо умовні).

Айнарс Шлесерс / Фото: Timurs Subhankulovs

Показово, що обидва названі популістські проєкти відзначилися яскравою критикою антиковідних обмежень, що також принесло їм чимало голосів, у тому числі російського електорату, який особливо полюбляв цю тему.

ПОВЕРНЕННЯ У СЕЙМ «ОЛІГАРХІВ» ЯК ТЕНДЕНЦІЯ

Меншою мірою, але частина «прокремлівських російськомовних» могла проголосувати за Союз зелених і селян, який на цих виборах називав своїм кандидатом у прем’єри ще одного «олігарха» Айварса Лембергса. Важливо зазначити, що за соцопитуванням, проведеним днями на замовлення латвійського TV, трійка тих, кого латвійці вважають найкращим кандидатом у прем’єр-міністри, виглядає так: Лембергс – 22,4%, Каріньш – 13,7%, Пабрікс – 8,0 %.

Лембергса точніше було б назвати не олігархом, а регіональним бароном. Його багаторічна вотчина — Вентспілс, чарівне портове місто з населенням 33 тисячі. Лембергс зумів максимально використовувати транзитні можливості цього порту в часи, коли була можлива активна торгівля зі «східним сусідом». Затишний Вентспілс – його візитна картка. Тому його вважають “міцним господарником”, який “піклується про людей”. Про себе Лембергс, природно, теж дбає — він з 2019 року перебуває під санкціями США після розслідувань американської фінрозвідки. У Латвії 2021 року його засудили до 5 років ув’язнення з конфіскацією майна. Незважаючи на все це, до виборів-2022 СЗС вирішив поглибити співпрацю з регіональною партією «Вентспілса та Латвії», а самого Лембергса зробити своїм кандидатом у прем’єри. Після цього Союз зелених та селян пережив черговий розкол. Власне, Зелена партія та Лієпайська партія, які не бажають опинятися в антиєвроатлантичному маргінесі, пішли до Об’єднаного списку в Об’єднання регіонів. Який таким чином став третьою політсилою Латвії.

ЩО ДОПОМОГЛО ВИГРАТИ «НОВІЙ ЄДНОСТІ»

Ну, і насамкінець – докладніше про історію успіху двох сил, які є ядром коаліції. Багатьох здивувала переконлива перемога «Нової Єдності». Адже уряд Каріньша критикували багато і з усіх сторін, а тут такий результат. Але все легко пояснити, якщо дізнатися, хто на виборах набрав найбільше плюсів у партійних списках (у Латвії, проголосувавши за якусь політсилу, можна також поставити «плюс» чи «мінус» персонам із її списку, вплинувши таким чином на «прохідний» склад»): чинний прем’єр Кріш’яніс Каріньш, глава МЗС Едгарс Рінкевичс – понад 30 тис. (на третьому місці – Росліков, менше 20 тис.).

Рінкевичс

Тобто в умовах турбулентності, війни, що триває поблизу, було відчутне бажання підтримати чинний уряд, щоб «не стало гірше». При цьому і Каріньш, і Рінкевичс із «Нової Єдності» не припускалися помітних промахів у своїх діях та заявах. До того ж Рінкевичс, який є міністром закордонних справ з 2011 року, вже мав великий досвід та вагу у зовнішньополітичній сфері (щоб переконатися в цьому, можете прочитати недавнє інтерв’ю з ним в Укрінформі). Важливо й те, що міністрам «Нової Єдності» вдалося обійтися без помітних скандалів та гучних відставок. У результаті вийшло так, що весь негатив, нагромаджений проти уряду Каріньша, вдарив по їхніх партнерах по коаліції. А позитив – спрацював на них. Так, молодший партнер коаліції у Сеймі-13 став переможцем на виборах до наступного складу. (Принагідно варто підкреслити, що «Нова Єдність» досить коректно поводилася щодо партнерів і не атакувала їх).

Щодо Національного об’єднання, то воно продемонструвало свій звичний результат – у районі 10%, що принесло 10 депутатських місць. Ця політична сила має стабільний, справді «ядерний електорат». В умовах демократичної Латвії вона, можливо, і не головний мотор реформ, зате надійний якір латиської ідентичності та латвійської державності. І це теж вартує дорого.

Олег Кудрін, Рига.

Перше фото: DELFI

Источник


news-xl.net