Своя гра Ердогана. Як Туреччина претендує на особливу роль у світовій політиці - Новини Ю

Своя гра Ердогана. Як Туреччина претендує на особливу роль у світовій політиці

19.05.2022   13:36    487

Туреччина підтримує членство України в НАТО й одночасно радить не дратувати Росію

Він виголошує гасло «Слава Україні!» в Києві та в той же час пропонує Зеленському піти на поступки Путіну. Він категорично проти вступу в НАТО Фінляндії та Швеції, однак, на відміну від деяких членів Альянсу, цілком схвалює приєднання України до північноатлантичної компанії. Він яструбом воює на півночі Іраку проти курдів і готує «спецоперацію» в Сирії – але подає себе в ролі голуба миру, ініціюючи стамбульський майданчик перемовин і називаючи себе другом одночасно президентів України та Росії.





Реджеп Таїп Ердоган – дуже неоднозначний і багато в чому суперечливий персонаж світової політики – керує Туреччиною як президент з 2014-го року, до цього перебував на посадах прем’єр-міністра країни та мера Стамбула, лідер турецької керівної Партії справедливості і розвитку.

У країнах азійського типу правління турецького лідера називають демократом і лібералом. У цивілізованому світі оцінки його діяльності межують з визначеннями диктаторства.

«АнтиНАТО» для Швеції та Фінляндії

Учора, 18-го травня, Фінляндія та Швеція офіційно подали заявки на вступ до НАТО. Зробили вони це в штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу в Брюсселі.

Але є одне «але». Туреччина вже завадила навіть початку переговорів щодо вступу Швеції та Фінляндії до НАТО. Представники країн-членів Альянсу так само в середу зібралися, щоби розпочати переговори, але їм не вдалося провести голосування через заперечення Туреччини. Про це виданню Financial Times розповіло авторитетне джерело.

Після цього Туреччина офіційно підтвердила, що Анкара свідомо загальмувала процес.

«Ми не говоримо, що вони не можуть бути членами НАТО. Просто ми маємо дійти згоди щодо загрози, з якою стикаємося», – заявили в турецькому міністерстві закордонних справ, при цьому хитро зазначивши, що Туреччина хоче «досягнути угоди».

Як повідомили агенції Bloomberg три джерела в турецьких урядових колах, зокрема, Туреччина вимагає, щоби Швеція та Фінляндія визнали структури, пов’язані з Робочою партією Курдистану, терористичними організаціями.

Також Анкара розраховує отримати нову партію винищувачів F-16 та провести модернізацію таких літаків, які вже стоять на озброєнні.

Крім того, влада Туреччини розраховує, що країну знову включать до програми постачань винищувачів F-35, з якої її виключили після купівлі російських систем С-400 2019-го року. А ще турки розраховують, що з них знімуть інші обмежувальні заходи, накладені через цю угоду та вторгнення до Сирії.

«Турецький базар»

«Варто розуміти, що блокування членства в НАТО Фінляндії та Швеції не є догмою для Туреччини. Попри «впертість», там чітко розуміють, що опиратися натиску потужніших членів Альянсу довго не зможуть. Однак нинішня позиція Анкари дозволяє проводити дипломатичні переговори або навіть жорсткі торги, аби щось отримати за поміркованішу позицію та продемонструвати свою вагу у світі», – зазначив політичний експерт Петро Запотічний.

До того ж, турки хочуть, так би мовити» «легалізувати» свою так звану «антитерористичну операцію» в північному Іраку проти курдів. Адже в подальших планах у них щось схоже в Сирії. А це однозначно не викликає схвалення з боку західних партнерів.

Тож Туреччина шукає такі собі контраргументи для маневру та торгівлі. У підсумку, вона готова частково поступитися в питанні Фінляндії та Швеції (навіть попри те, що зараз їхня позиція виглядає жорстко), але при цьому забезпечити підтримку власним операціям.

Політичні аналітики пригадують, що щось схоже відбувалося свого часу і в питанні прийняття Греції до НАТО. Тоді турки, в яких із греками давнє протистояння на дипломатичному рівні, лише за певних умов і привілеїв для себе погодилися на це.

Старша аналітикиня Центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету Євгенія Габер у коментарі Громадському радіо звернула увагу і на російський вплив у цих питаннях.

«Розширення НАТО в Туреччині деякі експерти сприймають як чергову провокація проти Росії. На жаль, такий наратив все ще присутній: «Не можна не враховувати інтересів Росії, посувати кордони НАТО до Росії, збільшувати загрозу безпеці Росії з боку Альянсу», – зазначила вона.

Роль миротворця

Відзначається активністю Туреччина (й особисто президент Реджеп Ердоган) і в українсько-російському конфлікті. При цьому турецький лідер намагається стати найголовнішим і найуспішнішим посередником у примиренні Росії та України.

«Ідеальним варіантом для Туреччини стало би якнайшвидше припинення вогню, закінчення цієї війни. Тоді Туреччина могла би виступити гарантом безпеки для України та приміряти на себе роль найбільшого миротворця в цій історії, навіть такого собі рятівника світу від Третьої Світової війни», – вважає Петро Запотічний.

Але позиція Туреччини полягає в тому, що для цього потрібні поступки і компроміси з усіх боків. Деякі пункти, які пропонують в Анкарі, абсолютно не підходять українцям.

«Правда в тому, що Туреччина насправді сприяє переговорному процесу. Для України це плюс. Але скільки тут є конструктиву та наскільки ми можемо мати якісь конкретні результати з цих перемовин, поки що незрозуміло», – зазначила Євгенія Габер.

Політичні експерти стверджують, що Туреччина просуватиме мирні переговори, навіть якщо обидві сторони заявлять, що не будуть брати в цьому участі.

«Для Туреччини важливо, щоби це не був «Мінськ-3», а «Стамбул-1». Бо Туреччині теж потрібні дипломатичні перемоги. Заяви на всіх рівнях, що президент Ердоган – єдиний лідер, який може досягнути миру. Вони так хочуть ще раз наголосити, що Туреччина – єдина країна, яка може досягнути миру в перемовинах і бути успішною в такій багатосторонній дипломатії, де всі інші країни провалили ці спроби», – пояснила аналітикиня Центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету.

На двох стільцях

Що цікаво, Туреччина постійно на офіційному рівні підтримує членство України в НАТО. Щоправда, з нюансом – це має бути частина вже нового безпекового порядку, тобто такий компромісний варіант, який не так дратуватиме Росію.

Крім того, Анкара минулого тижня висувала свої пропозиції щодо порятунку захисників Маріуполя. За цим планом, бійців з «Азовсталі» хотіли переправити через Бердянський порт до Туреччини. На такий варіант окупанти з Росії не погодилися.

Але при цьому Туреччина не долучається до санкцій, веде доволі активну співпрацю з Росією. Декілька днів тому з’явилася інформація про можливий візит Путіна до Анкари найближчим часом.

Тому в середовищі аналітиків стосовно елементарного запитання, що переважає в турецькій політиці – проукраїнськість чи проросійськість, – більшість віддає перевагу тезам, які нещодавно озвучив політичний експерт Андрій Смолій:

«Зважаючи на ганебну позицію Ердогана щодо туристів із країни окупантів, торгівлі з агресором, відверто антинатовську позицію щодо Швеції та Фінляндії – чекати доброго немає сенсу. Ердоган вже себе показав. Орбан-2».

До речі, в Ердогана й Орбана є дещо спільне. Віктор Орбан – прем’єр-міністр Угорщини з 1998-го по 2002-ий та з 2010-го дотепер – загалом 16 років. Реджеп Ердоган – прем’єр-міністр Туреччини з 2003-го по 2014-ий рік, президент із 2014-го дотепер – загалом 19 років. Багатозначні факти…

Туреччина вже давно проводить свою гру та хоче заявляти про неї якомога гучніше. Деколи кроки її керівництва непередбачувані та суперечливі, проте вони зазвичай не односторонні.

«Тут усе зводиться банально до національних інтересів самої Туреччини, до інтересів політичного керівництва Туреччини, яке, крім усього іншого, готується наступного року до загальнонаціональних виборів», – зробила висновок Євгенія Габер.

Тож там намагаються утвердитися в статусі регіонального лідера на міжнародній арені, а інтереси України чи Росії – для Анкари питання навіть не другорядне…

nta.ua











Adblock
detector